Степан Хмара: ...Мусимо з усією відповідальністю усвідомити рівень цієї загрози - існування України.

   Минуло три роки, як Росія розпочала бойові дії на території України. Саме бойові дії, бо війну проти Україні вона веде з перших днів проголошення Незалежності і ніколи її не припиняла. Причому це війна неминуча, бо вона визначена політичною стратегією російського імперського безупинного експансіонізму. В Кремлі розуміють, що на заваді такої стратегії стоїть український народ. Тому українському народу Москва давно винесла вирок: "НЕТ І НЕ БИЛО!" А виконати цей вирок московські імперіалісти намагаються, шляхом руйнування української ідентичності.

   У війні проти України головний акцент Москва робить на внутрішній фронт, де вона веде підривну роботу, через потужну п'яту колону, яка має метастази в структурах державної влади, правоохоронних органах, економіці, гуманітарній сфері. Шляхом тихої багатопланової стратегічної війни, Москва намагається остаточно заволодіти Україною, через встановлення маріонеткової влади, повністю підконтрольної Кремлю.

   Під час правління Януковича цей план був майже завершений. Повсталий народ прогнав Януковича. Москва, налякана втратити позиції в Україні, пішла ва-банк: відбулося воєнне вторгнення і захоплення Криму та боєві дії на Донбасі.
План Путіна пройти маршем найбільш зрусифікованим поясом з Донбасу до Одеси і створити т.зв. Новоросію - провалився. Знову народ і добровольці зупинили агресора, не дивлячись на немічність влади, яка мало чим відрізняється від режиму Януковича. Але змінюється час, подорослішало суспільство, хоч ще далеке від зрілості.

   Ворог підступний і жорстокий веде війну не за якісь свої окремі інтереси, вигоди. Його мета - знищення нашої держави і української Нації, щоб акумулювати потенціал України для нарощування російського імперського ескпансіонізму. Це потрібно не забувати при виборі тактики і стратегії.

   На даний час РФ веде комплексну війну з військовими операціями на обмеженій території. Чомусь цю війну називають гібридною. Хоча це цілком сучасна війна з застосуванням новітніх технологій в комбінації елементів в таких співвідношеннях аби понести якнайменші збитки. Звичайно Росія війни не оголошує і офіційно не визнає. Українська влада: Президент Порошенко і ВРУ підігрують агресору і теж не визнають юридичного факту війни і правового статусу окупованих територій.

Затяжна війна на виснаження України при максимальній пасивності ЗСУ Росії вигідна. Порошенко погодився на план Путіна, запропонований у т.зв. Мінських домовленностях, які розраховані на поетапну капітуляцію України. Те, що Порошенко як мантру повторює нібито безальтернативність Мінських домовленностей вказує на його змову з Путіним і ставить його в ранг першого колаборанта. За цю зраду йому рано чи пізно доведеться відповідати. Зрада не може мати прощення!

   Не бажаючи шукати реальні шляхи звільнення українських територій від російських окупантів, кліка Порошенка намагається виправдати зрадницьку поведінку навіювання безпорадності перед агресором або фейковими пропозиціями на кшталт "миротворчих континентів", ООН або ОБСЄ. Провладною пропагандою давно мусуються капітулянські настрої: "Росію перемогти воєнним шляхом неможливо" або "Україна змушена піти на серйозні компроміси з Росією." Останнім часом розігрується видимість нібито турботи за безпеку України через потребу запровадження візового режиму з РФ. І це говорять державні службовці, які вважають себе політиками.

   Цей маразм, повторюю, на четвертому році війни, яку бояться офіційно (юридично) визнати війною і захоплені території визнати тимчасово окупованими територіями. А тепер поміркуємо чи є вихід з глухого кута? Питання риторичне, бо відсутність виходу, це поразка, про що мови бути не може. При відповіді на це питання потрібно пам"ятати про основоположні причини:

а) РФ наш стратегічний ворог і такою вона залишатиметься доки існуватиме як імперське утворення - РФ;
б) випросити у Кремля мир, дотримання міжнародних правил взаємовідносин, в тому числі ним же підписаних договірних зобов"язань, справа марна.
в) РФ не може перемогти Україну, шляхом широкомаштабного воєнного вторгнення, бо це було б самогубством для кремлівського режиму, тому воно на це не піде з двох причин: у неї банально не вистарчає ресурсів (підготовлених військових), щоб окупувати Україну, по-друге, Кремль публічно продемонстрував би, що РФ є міжнародним терористом (кремлівські бандити добре розуміють чим вони б закінчили). Лякалку про широкомаштабне вторгнення Кремль запускає через свою п"яту колону і колаборантів від влади для деморалізації і психологічного роззброєння українського суспільства, розповсюдження капітулянських настроїв (психологічний сектор широкомаштабної війни. Крім того хотів би нагадати тим дебілам від політики, які люблять капітулювати аргументами на кшталт "воєнний бюджет РФ у 40 разів більший ніж відповідний український", а тільки протяжність кордонів РФ понад 60 тисяч км, серед яких лише сухопутній 38 тисяч км!!!

   Про інші проблеми РФ не вважаю потрібним тут більше говорити. Кремль сподівається перемогти при допомозі колаборантів кліки Порошенка. Можу їх заспокоїти: Україна не буде обтяжувати Росію черговим зрадником - втікачем, на відміну від Януковича, Порошенко не втече, а "другий термін" буде у нього вже не на Банковій, а в інших місцях.

   Мусимо нарешті позбутися ілюзії про можливість (і навіть неминучість компромісу з Росією), яку намагається підтримувати частина вітчизняних і закордонних політиків. Не може бути компромісу з агресором, який потребує тільки капітуляції і задля цього веде війну проти України!

   Україна опинилася перед дилемою: перемога чи поразка. Про поразку, під що б вона не маскувалася. Мінські домовленності, т.зв.компроміс, бездіяльне вичікування, що хтось без нас врятує нас, якісь "миротворці" вирішать проблему, ми навіть мови вести не будемо. Нам потрібна тільки перемога і звільнення тимчасово окупованих терниторій від московських окупантів і їх колаборантів. Така перемога нам потрібна, вона можлива і вона за нами!

   А тепер поговоримо про широкомаштабний комплексний план перемоги,- відповідь на комплексну війну московських загарбників проти України. Для досягнення мети потрібно здійснювати ряд заходів: політичних, юридичних, дипломатичних, економічних, інформаційних, воєнних.

1. Потрібна єдина політична оцінка наших відносин з РФ і консенсус з цього питання між гілками: РФ агресор, яка напала на Україну і окупувала Крим і частину Донбасу. ( Щодо Криму термін "анексія" не підходить, лише окупація, бо всі дії: референдум, юридичне оформлення анексії - всі ці дії фальшиві, бо це була реальна агресія і воєнна окупація.

2. Юридичне визначення воєнного вторгнення і окупація частини території України через ухвалення Закону про тимчасово окупровані території і їхній правовий статус. Наслідком цього має бути : розрив дипломатичних відносин з Росією, а також торгово-економічних, гуманітарних, договірно-правових стосунків.

   Дивно і гидко слухати як недолугі політикани на четвертому році російсько-української війни базікають про запровадження візового режиму з РФ. Повний маразм видавати візи громадянам держави агресора. Це означає підіграти Путіну і фактично опосередковано визнати, що у нас внутрішній конфлікт, а це шлях до поразки і капітуляції. Це потурання колаборантові Порошенку, який не може чи не бажає організувати оборону України і звільнення окупованих територій. Він не виконує своїх обов"язків як Верховний Головнокомандуючий. Визнання РФ агресором - окупантом, відкриває нам шлях домагатися від держав-учасників Будапештського Меморандуму виконувати свої зобов"язання щодо гарантій безпеки України, а також інтенсивні зусилля по створенню антиросійського антиімперського блоку(коаліції) демократичних держав.Без правової оцінки агресора і повного розриву всіх стосунків з ним виграти неможливо. Тому ці питання не повинні навіть дискутуватися- їх треба реалізовувати!

   Просторікування про нібито інтереси тих 1чи 2 млн заробітчан, які їздять на заробітки до держави-агресора звучать як блюзнірство. По-перше, захист Вітчизни, незалежності територіальної цілісності це конституційний обов"язок громадян (ст.65 КУ). Тому спекуляції навколо цього питання є лицемірною спробою колабораціоністів при владі і їх пропагандистів виправдати свої користолюбні зв"язки з агресором.

   Якщо влада належним чином буде виконувати свої оболв"язки, а не шукати виправдання своїй бездіяльності, то і більшість громадян належним чином сприймуть незручності, втрати , пов"язані з війною. А по-друге, ті, кому не потрібна держава, то їхні інтереси не повинні турбувати добропорядних громадян. І по-третє, відсутність 1-2 млн. українських трудівників теж створить певний дискомфорт для московитів. І цей фактор теж треба використовувати як елемент війни з агресором.

3. Україна повинна денонсувати Договір про дружбу і співробітництво з РФ і всі міжвідомчі угоди: господарські, фінансові установи їхнє майно, активи державної форми власності необхідно конфіскувати, а приватні заморозити. Діяльність громадських організацій, т.зв. культурних центрів корпункти РФ в Україні всіх без винятку повинна бути припинена. Особливий контроль повинен бути за російською православною церквою в Україні. УПЦ (МП), яка є ідеологічним інструментом російського імперіалізму ("русского міра") і прикриттям для агентури спецслужб РФ.

4.Необхідно нарешті розпочати зачистку всередині України від "п"ятої колони" РФ. Загальновідомі функціонери цього корпусу : Вілкул, Льовочкін, Допкін, Медведчук, Шуфрич повинні бути заарештовані і притягнуті до кримінальної відповідальності. Окремо скажу про медведчуківську антиукраїнську, антидержавну підривну організацію "Український вибір". Вона повинна бути розпущена, майно її конфісковано. Чому досі це не зроблено? Кажуть не має політичної волі у вищого державного керівництва. "Політична воля" не юридичний термін. В карному кодексі є інша термінологія: службове недбальство, слововживання службовим станом та ін. Тобто в першу чергу - це бездіяльність силових і спеціальних органів, особливу тривогу викликає бездіяльність СБУ по захисту безпеки держави, а також президента, який несе відповідальність за кадрову політику в цій структурі, а парламенту також величезна догана за відсутність контролю над СБУ.

5. У Донецькій і Луганській областях та можливо у інших районах прилежних до кордону з РФ запровадити правовий режим воєнного стану.

6. Повинна бути адекватна відповідь ЗСУ на воєнні дії окупанта , а також точково спеціальні операції по ліквідації важливих об"єктів і живої сили окупантів і їх колаборантів.

7. Звернення до участків "Норманської четвірки" з констатацією очевидного факту, що Мінські домовленості були помилковим актом. Вони завели воєнний конфлікт РФ і України у невизначено затяжний, з якого у рамках Мінських домовленостей виходу немає. Тому подальші тривіальні закликання про виконання МУ є повторення помилки, яку допущено на початку т.зв. Мінського процесу.

   Отже, член Норманської четвірки повинні публічно визнати цю помилку. Зрозуміло, Росія цього не визнає, бо Мінські домовленості це план Путіна, підготовлений в Кремлі і розрахований на поетапну капітуляцію України. Звісно, що такий сценарій неприпустимий. Це була б поразка і України і Європи. і, перемога, хоч і тимчасова "імперії зла - РФ".
Україна Франція і Німеччина повинні заявити консолідовану позицію: Російська Федерація агресор і окупант українських територій - Криму і частини Донбасу, вона цинічний порушник міжнародного права.

   Вимога Норманської четвірки повинна бути чітка, коротка і конкретна: РФ повинна без зволікання вивести всі свої війська і озброєння з українських територій - Криму і Донбасу. При відмові виконувати ці вимоги, Росії треба заявити, що санкції нарешті будуть широкомаштабні і всеосяожні, не такі напівсимволічні як тепер, а що вони саме такі, підтверджують факти. Зокрема рішення німецьких фірм брати участь у будівництві і фінансуванні газопроводу Північний потік-2 і згода на це п. Меркель. Так це такі санкції, чи балачки про санкції пані Меркель. Як розуміти таку подвійну гру пані канцлер.

   Україна на такі речі має реагувати рішуче і негайно. Нажаль, такої реакції не бачимо від меншевартісного керівництва нашої держави. Так само не було рішучої офіційної реакції нашого МЗС на недавній нахабний випад в Парижі Путіна по посяганні на нашу історичну спадщину. Це не дрібниця! Це речі стратегічні. Прикро, що наші політикани-малороси не розуміють, що йде серйозна війна на всіх напрямах по знищенню України.

   ПРИНИЗЛИВЕ НЯВЧАННЯ, НЕРІШУЧІСТЬ, БОЯЗНЬ КОГОСЬ ОБРАЗИТИ ЧИ РОЗСЕРДИТИ ВОРОГА - ось у цьому найбільша загроза нашій безпеці і врешті-решт нашому праву на майбутнє. Дуже корисно в цих питаннях повчитися досвіду в Ізраїля, а також нашої героїчної Української повстанської армії.

   Паралельно з вирішенням вищенаведеного домашнього завдання Україна повинна звернутися до держав-учасниць Будапештського Меморандуму з вимогою вжити реальних заходів по гарантіях нашої безпеки, адже у свій час наша відмова від ядерної зброї зробила великий вклад в їх безпеку і дозволила зекономити сотні мільярдів доларів на оборону( особливо США).

   Україна повинна скурпульозно збирати і належно оформити доказову базу російської воєнної агресії, понесені людські втрати України і завдані величезні матеріальні збитки державі і нашим громадянам російським агресором.

ВИСНОВОК:
   Україна опинилася в критично складній ситуації один на один з споконвічним нашим смертельним ворогом - Російською імперією. Мусимо з усією відповідальністю усвідомити рівень цієї загрози - існування України, усвідомити це мусимо не для панічного розповсюдження капітулянських настроїв та деморалізуючого роззброєння, а для зосередження всіх своїх сил на досягнення ПЕРЕМОГИ!

   Це потрібно не для того, щоб недооцінювати ворога, а навпаки - мобілізувати всі ресурси: моральні, психологічні, економічні, фінансові, організаційні, військові, ідеологічні, дипломатичні, інформаційні, для однієї мети - перемоги над ворогом! Тільки перемоги - іншого бути не може!

   Для цього є всі підстави: ми ведемо війну на своїй території від іноземного загарбника. Тобто, наша війна є оборонною і справедливою. На нашій стороні міжнародне право, симпатії більшості міжнародного співтовариства. Це величезний потенційний фактор для нашої перемоги.

   Українське суспільство повинно примусити владу діяти в національних інтересах. Міжнародну спільноту мусимо переконувати, що наші інтереси співпадають, наша перемога співпадає з інтересами безпеки для всіх. Все залежатиме від нас українців, від нашої волі до життя, нашої мобілізаційної готовності.
   Вихід з глухого кута є! Це перемога!!! І вона буде за нами, бо за нами правда і з нами БОГ!
Київ, 10 червня 2017 року
Степан Хмара