Остап Дроздов: Я вже третій рік про це кажу

У якості анонсу з коментарів до нижчеподаних думок від Людмила Роженко: Він хворий. Нехай би якоїсь валер'яночки випив. Але щось мені здається, що він нормально заробляє на своїх апокаліптичних україноненавистницьких прогнозах. На Донбасі живуть такі само українці, як і в Києві. Те, що путіну доводиться воювати там своїми засланцями, бо місцеві у те військо не йдуть, - найкращий тому доказ.



Різне сталося за останній час. А саме:
1. Мені дуже подобається, що Порошенко назвав їх «народом Донбаса». Я вже третій рік про це кажу. Вони не належать ні до народу України, ні тим паче до українського народу. Вони – окрема, сформована, самодостатня, відмінна ідентичність. Тому я радий почути свої думки з уст президента. Нарешті. Тим, хто так не вважає, раджу поставити знак дорівнює між собою і ними. 
2. Мені дуже подобається беззаперечна перемога Вілкула. Я вже третій рік про це кажу – про реванш. Різні політологи у відповідь казали: та ні, підстав для реваншу немає. Ну-ну… Дорогі мої

патріоти, якщо ви за єдину країну (ой простите, за единую страну), то будьте ласкаві прийняти народне волевиявлення. І вже відтепер готуйтеся, що на наступних виборах ОпоБлок фінішує другим. Не третім, а другим – згадаєте моє слово. Наступні вибори програні заздалегідь.Треба подякувати Вілкулу за попередження, якого, на жаль, ніхто не чує.
3. Мені дуже подобається, що «Самопоміч» висунула Семенченка. Я вже третій рік про це кажу – немає нічого гіршого від деяких «героїв». Половина країни категорично не сприймає радикалізму. Категорично! Отже, будь-яке загострення розриває країну. Що, в принципі, не найгірший варіант. Держава доживає останні свої роки. Мене це влаштовує, бо краще пришвидшити крах, аніж безкінечно тягнути на морфії. На питання "що далі?" я маю відповідь, але вона нікому не сподобається. Скажу коротко: пора розбігатися в крайові суб-спільноти. Щоб не було страшно називати це жахливим словом "федерація", назовімо це більш приємно - абсолютна децентралізація. Це єдиний вихід, як на мене. І це - пропозиція Європи, яка давно вже усе зрозуміла. Особисто я до неї пристаю.
4. Мені дуже подобається, що сьогодні львівські активісти зірвали представлення заїжджого прокурора. Це – типово федеративна поведінка. Не можна присилати зверху ні прокурорів, ні губернаторів, ні шерифів. От тільки питання: а хто тоді активісти? Якщо вони соборники, якщо вони за єдину унітарну країну – то в чому проблема? Згідно з Конституцією, центр призначає обласних прокурорів. Ми ж не федерація, правда? Смайлик «smile»
5. Мені дуже подобається, що Порошенко поїде у Вашингтон обговорювати відставку уряду. Я вже третій рік про це кажу – про всі ознаки зовнішнього управління. От чого я боюся – так це того дня, коли ми станемо нікому не потрібні, коли на нас махнуть рукою і скажуть: ця країна – невиправна, їх нереально витягнути з комфортного для них лайна. І тоді ми опинимся один-на-один із системою, яка створена не нами і не для нас. Поки нас ще тягне Європа і Штати – доти ми маємо шанс. Як тільки нас лишать у спокої – можна буде закривати проект Держава Україна. І тут не має значення, хто песиміст, а хто оптиміст. Матиме значення одне: чи зможемо визнати, що ми не здатні мати свою державу, яка працює на громадянина, а не на істеблішмент. Особисто я визнав це вже давно.