Історія творення католицької преси в Україні з перших уст.
Частина - 8
Коли я приніс пачки з газетами першого числа «Нової Зорі» до канцелярії, яка якраз переїхала з катедри у приміщення на площі Міцкевича, і вручив перші примірники Владиці Дмитерку, Преосв. Софрон дуже втішився, уважно перегортаючи сторінки, подякував і відразу запропонував мені поїхати з ним до Вільнюса. Ми вирушили в далеку дорогу вже наступного дня: якраз розпочався страсний тиждень і Єпископ Софрон мав до Великодня повернутись в Україну, щоб у неділю в івано-франківській Катедрі очолити Воскресну Службу Божу. Їхали ми автом, яким кермував о. Степан Бондаренко ЧСВВ. То була моя перша поїздка за кордон: Литва вже рік втішалася незалежністю, започаткувавши розвал СРСР.
Вільнюс справив незабутні враження: насамперед – ввічливістю, доброзичливістю і культурою своїх мешканців, а також якимсь невловимим ароматом весни і волі, яким дихала ця маленька нація, звільнившись з осоружних кайданів «тюрми народів». А ще старовинною архітектурою історичного центру, де в самому серці міста, у дворику по вул. Діджьої, височить храм Св. Тройці в оточенні триповерхового монастирського корпусу, які колись належали Василіянському Чину. Зовсім поруч з храмом – знаменита Гостра Брама (Аушрюс Варту), в каплиці якої зберігається славетна на весь світ чудотворна ікона Богородиці Остробрамської, а також – православний монастир Св. Духа, ігуменом якого на поч. ХVII ст. був Мелетій Смотрицький, непримиренний опонент св. свмч. Йосафата Кунцевича…
Відразу по прибутті Єпископ Софрон освятив кожен закуток дуже занедбаного храму, у риштуваннях, з обдертими стінами і понищеними фресками, та відслужив першу за останні 152 роки (з часу ліквідації в 1839 р. св. Унії на Литві і Білорусі московським царем Ніколаєм І) Святу Літургію. Владиці співслужили отці-василіяни Антоній Масюк і Макарій Флячок, а також старенький отець Володимир Прокопів, багатолітній в’язень ГУЛАГу, який після звільнення в 1960-х роках прибув у Литву обслуговувати громадки вірних по всій Прибалтиці.
По Службі Божій відбулася розмова Владики з духовенством і вірними щодо перших заходів реставрації святині та становлення греко-католицької громади, в якій взяв участь легендарний о. Альфонсас Сварінскас, також в’язень сумління, а тепер – головний військовий капелан Литовської республіки. Він якраз захоплююче, з виразом невимовної радості на обличчі, розповів, як молода держава домоглась повного виведення радянських військ зі своєї території, і на даний час має лише чотири армійські полки, які відважно стоять на сторожі кордонів рідної країни.
Перших два місяці з дня виходу у світ великоднього номера редакція «Нової Зорі» містилася у шухляді мого робочого стола в редакції «Західного Кур’єра». Але я майже не сідав за нього, бо час тоді був неймовірно насичений суспільно-релігійними подіями, головною з яких стало безумовно повернення до свого історичного осідку у Львові Глави УГКЦ Мирослава Івана кардинала Любачівського. І якраз тоді Єпископ Софрон Дмитерко ЧСВВ отримав запрошення відвідати монастир Пресв. Тройці у столиці Литви м. Вільнюсі – колиску василіянського чернецтва, де звершував свій чернечий подвиг св. свмч. Йосафат, запропонувавши поїхати з ним і мені.
Коли я приніс пачки з газетами першого числа «Нової Зорі» до канцелярії, яка якраз переїхала з катедри у приміщення на площі Міцкевича, і вручив перші примірники Владиці Дмитерку, Преосв. Софрон дуже втішився, уважно перегортаючи сторінки, подякував і відразу запропонував мені поїхати з ним до Вільнюса. Ми вирушили в далеку дорогу вже наступного дня: якраз розпочався страсний тиждень і Єпископ Софрон мав до Великодня повернутись в Україну, щоб у неділю в івано-франківській Катедрі очолити Воскресну Службу Божу. Їхали ми автом, яким кермував о. Степан Бондаренко ЧСВВ. То була моя перша поїздка за кордон: Литва вже рік втішалася незалежністю, започаткувавши розвал СРСР.
Вільнюс справив незабутні враження: насамперед – ввічливістю, доброзичливістю і культурою своїх мешканців, а також якимсь невловимим ароматом весни і волі, яким дихала ця маленька нація, звільнившись з осоружних кайданів «тюрми народів». А ще старовинною архітектурою історичного центру, де в самому серці міста, у дворику по вул. Діджьої, височить храм Св. Тройці в оточенні триповерхового монастирського корпусу, які колись належали Василіянському Чину. Зовсім поруч з храмом – знаменита Гостра Брама (Аушрюс Варту), в каплиці якої зберігається славетна на весь світ чудотворна ікона Богородиці Остробрамської, а також – православний монастир Св. Духа, ігуменом якого на поч. ХVII ст. був Мелетій Смотрицький, непримиренний опонент св. свмч. Йосафата Кунцевича…
Відразу по прибутті Єпископ Софрон освятив кожен закуток дуже занедбаного храму, у риштуваннях, з обдертими стінами і понищеними фресками, та відслужив першу за останні 152 роки (з часу ліквідації в 1839 р. св. Унії на Литві і Білорусі московським царем Ніколаєм І) Святу Літургію. Владиці співслужили отці-василіяни Антоній Масюк і Макарій Флячок, а також старенький отець Володимир Прокопів, багатолітній в’язень ГУЛАГу, який після звільнення в 1960-х роках прибув у Литву обслуговувати громадки вірних по всій Прибалтиці.
По Службі Божій відбулася розмова Владики з духовенством і вірними щодо перших заходів реставрації святині та становлення греко-католицької громади, в якій взяв участь легендарний о. Альфонсас Сварінскас, також в’язень сумління, а тепер – головний військовий капелан Литовської республіки. Він якраз захоплююче, з виразом невимовної радості на обличчі, розповів, як молода держава домоглась повного виведення радянських військ зі своєї території, і на даний час має лише чотири армійські полки, які відважно стоять на сторожі кордонів рідної країни.
Того ж дня в супроводі о. Сварінскаса Єпископ Софрон був прийнятий у митрополичій резиденції в Каунасі главою Католицької Церкви Литви незламним кардиналом Вінцентасом Сладкявічюсом, який впродовж 20 років (1963-1982) перебував під домашнім арештом «недремного» КДБ. Наш Владика просив благословення у його Еміненції щодо відродження василіянської святині у Вільнюсі, на що отримав запевнення у повній підтримці і сприянні.
Остання наша зупинка відбулась у монастирі римо-католицьких сестер, звідки після пасхального обіду ми відбули в Україну, а отці Василіяни залишилися у Вільнюсі відроджувати монастир Пресв. Тройці та згуртовувати греко-католицьку громаду.
В наступні роки мені пощастило ще двічі супроводжувати Єпископа Дмитерка до Вільнюса, але про це – трохи згодом…
о. Ігор ПЕЛЕХАТИЙ
На світлинах: Владика Софрон Дмитерко ЧСВВ під час перебування у Вільнюсі освячує занедбаний храм св. Трійці, де молився св. свмч. Йосафат. Початок квітня 1991 р.
(Знимки з архіву автора)
Немає коментарів:
Дописати коментар