Історія творення католицької преси в Україні з перших уст.
Частина - 5
Отримавши мою попередню згоду, о. Андрій запросив мене поїхати з ним невідкладно на погодження до владики-ординарія Софрона Дмитерка. Вийшовши з Катедри, ми сіли з отцем в його канцелярський білий ВАЗ 2107 і за кільканадцять хвилин вже були біля будиночка №36 по вул. Коломийській, де формувалась спільнота сестер-служебниць і де тимчасово мешкав Єпископ Софрон. То був присмерковий час, передберезнева вогка відлига 1991-го. Владика Дмитерко відразу нас прийняв. Видно, що був заклопотаний, говорив швидко і рвучко, але дуже конкретно і чітко. Після того, як о. канцлєр відрекомендував мене, єпископ Софрон розповів коротко про дуже напружену міжконфесійну ситуацію в Галичині, пов’язану з масовим переходом священників і парафій в лоно відроджуваної Греко-Католицької Церкви, про протистояння, яке спричиняли багато православних священників, підбурюючи свої довірливі громади проти греко-католицького духовенства і вірних та закликаючи входити в лоно т. зв. автокефальної козацької церкви, яку не у Києві, Харкові, Чернігові чи Полтаві, а чомусь у львівському храмі св. Петра і Павла проголосив восени 1989 р. православний священик Володимир Ярема. Автокефалісти, яких в Галичині ніколи не було, поводяться дуже агресивно, мають повне сприяння з боку радянської влади (на той час ще існував СРСР), а отже цілком очевидно, що їх всеціло підтримує КДБ, щоб не допустити відродження УГКЦ. Автокефальна церква вже має свою пресу – і в Києві, і у Львові, і в Івано-Франківську, а тому є конечна потреба негайно заснувати греко-католицьку регулярну газету, щоб протидіяти масованій автокефально-православній пропаганді. «Ми вже певний час, - сказав єпископ, - шукаємо кандидата на редактора нашої газети, а тому пропонуємо вам, як нашому семінаристу і досвідченому журналісту, зайнятися створенням часопису».
Вислухавши з великою уважністю коротке представлення владикою складної релігійної ситуації, я підтвердив свою згоду негайно приступити до організації і видання газети, а також державної реєстрації її статуту. Тому зараз таки потрібно визначитись з назвою газети. Я почав пропонувати варіянти назв, але владика, навіть не вислухавши мене до кінця, чітко сказав: «Газета буде називатися «Нова Зоря». Для мене ця назва виявилась дуже банальною, і я спробував контр-аргументувати тим, щоб в Україні зараз повно газет зі словом «зоря»: «Зоря комунізму», Зоря перемоги», «Радянська зоря» тощо. Владика знову мене делікатно перервав: «Ні, наша газета бути називатися тільки «Нова Зоря». Таку газету за Польщі видавав мій великий попередник єпископ Григорій Хомишин і вона була дуже популярною, поважною і шанованою серед нашого духовенства та вірних. Пізніше, я сподіваюся, ви, пане редакторе, довідаєтесь її історію і самі зрозумієте, що наша єпархіяльна газета мусить мати тільки таку назву - «Нова Зоря».
На цьому наша 15-хвилинна авдієнція в єпископа Дмитерка завершилась. Владика нас поблагословив на прощання і зарядив, щоб о. канцлєр надав мені усе можливе сприяння у якнайшвидшому створенні газети.
На світлинах з архіву автора: Єпископ-Ординарій Івано-Франківський Софрон ДМИТЕРКО ЧСВВ і канцер Єпархії о.-мітрат Роман-Андрій Кияк.
Частина - 6
Цього дня, 30 років тому, 28 березня 1991 року, вийшов у світ перший номер відродженої греко-католицької газети "Нова Зоря", безпосереднім творцем якої з благословення св. п. Єпископа Софрона Дмитерка ЧСВВ, Ординарія Івано-Франківського УГКЦ випала честь стати мені.
А за два тижні перед тим я пішов у «білий дім» і записався на прийом до начальника у справах видавництв і поліграфії Івано-Франківського облвиконкому п. Романа Стринадюка, який доволі привітно і доброзичливо мене зустрів та вислухав. Жодного заперечення з його боку щодо реєстрації періодичного друкованого видання Івано-Франківської греко-католицької єпархії не було. Єдиною колізією стала та обставина, що сама єпархія, хоч і була легалізована радянською владою, але ще не мала державної реєстрації, а отже – не мала також рахунку в банку, щоб оплатити реєстраційний збір у сумі 1000 крб за Свідоцтво газети «Нова Зоря». І тоді сам Роман Стринадюк дав таку слушну пораду: «Я вам випишу рахунок на оплату реєстраційного збору, а ви візьміть готівку і заплатіть поштовим переказом. В цьому є певний ризик, бо єпархія, як засновниця газети, ще сама ніде на зареєстрована, і в мене можуть виникнути через це проблеми. Але ж Церкві треба помогти…».
Я подякував Роману Івановичу за його сприяння і відразу попросив зареєструвати таким чином ще й журнал «Добрий Пастир», який досі друкувався самвидавом, та ще й за кордоном. Пан Стринадюк погодився і на це.
Окрилений цією доброю вісткою, я прибіг до о. канцлєра Андрія Кияка, щоб підготувати офіційні листи від Єпископа Софрона Дмитерка до Стринадюка з проханням про реєстрацію єпархіяльних видань. Після того, як листи були підготовлені, п. Роман виписав рахунки на оплату реєстраційного збору по 1000 гривень: за газету «Нова Зоря» і журнал «Добрий Пастир». На той час то була досить поважна сума, якої я не мав, а тому пішов з тими рахунками знову ж до о. канцлєра. Якраз в той час увійшов до канцелярії настоятель Катедри о. Микола Сімкайло і о. Андрій Кияк звернувся до нього з проханням виділити потрібну суму. З виразу обличчя о. Миколи стало зрозумілим, що ця пропозиція його не дуже втішила, але врешті він покликав мене за собою на перший поверх Катедри, де приймають інтенції на Служби Божі, і розпорядився, щоб сестра Юліяна, Служебниця відрахувала потрібну суму. За якусь мить я отримав поліетиленовий пакет, заповнений пачками
куп’юр по одному карбованцю, і з тими двома тисячами відразу пішов на Головпоштамт, щоб оплатити за реєстрацію часописів. Касирка не дуже зраділа тою масою потріпаних рублів, але вже ж сумлінно їх перерахувала, видала мені квитанції про оплату, і я відразу заніс їх п. Стринадюку.
Роман Іванович запустив процес реєстрації і через кілька днів, 11 березня 1991 року, я отримав з його рук два Свідоцтва Державного комітету Української РСР по пресі, датовані 6 березня 1991 року: серія ІФ №59 - про реєстрацію газети «Нова Зоря» і серія ІФ №60 – про реєстрацію журналу «Добрий Пастир». Таким чином, «Нова Зоря», як і «Добрий Пастир» стали першими офіційно зареєстрованими часописами відродженої Греко-Католицької Церкви.
о. Ігор ПЕЛЕХАТИЙ
Немає коментарів:
Дописати коментар