Ігор ПЕЛЕХАТИЙ: МОЄ СЛУЖІННЯ у "НОВІЙ ЗОРІ" (Продовження - 7)

Історія творення католицької преси в Україні з перших уст.

Частина - 7

Цими днями минає 30 років тому, відколи вийшов у світ перший номер відродженої греко-католицької газети "Нова Зоря", безпосереднім творцем якої з благословення св. п. Єпископа Софрона Дмитерка ЧСВВ, Ординарія Івано-Франківського УГКЦ випала честь стати мені.

З моменту отримання свідоцтва про реєстрацію «Нової Зорі» почалась напружена робота з підготовки і випуску першого числа газети. Час був лімітований ще й тим, що через три тижні, 7 квітня 1991 року – Великдень. Отож, потрібно було, щоби перший випуск часопису був усеціло посвячений цьому найбільшому Святу нашої віри та особливо запам’ятався читачам, ставши справжнім – флагманським - початком періодичного християнського видання воскреслої Греко-Католицької Церкви. Велика відповідальність у підготовці прем’єрного числа «Нової Зорі» полягала ще й у тому, що якраз у Великодню пору 1991-го до митрополичого осідку у Львові повертався з Риму після 45-років катакомбного життя УГКЦ її Глава Мирослав Іван кардинал Любачівський.

Робота кипіла у прямому сенсі цих слів. Окрім підбору матеріялів до «Нової Зорі», потрібно було регулярно забезпечувати актуальними дописами «Західний Кур’єр», в якому я продовжував працювати. Про редакційне приміщення для «Нової Зорі» не було жодної мови, бо навіть єпархіяльна канцелярія ще не встигла повністю перенестись з другого поверху Катедри у наданий їй владою міста у жовтні 1990 року в безоплатну оренду будиночок на пл. А. Міцкевича, 5, де дотепер знаходилась міська станція швидкої медичної допомоги. Тому перше число «Нової Зорі» у напівлегальних умовах формувалось у редакції «Західного Кур’єра» по вул. Грюнвальдській.

Чому у напівлегальних? Тому що редактор «Кур’єра» Василь Гордієнко, хоча зовні не виявляв свого невдоволення і назагал ставився до мене досить доброзичливо, але відчувалося, що йому від моєї нової активності не зовсім комфортно…

І ось через два тижні кропіткої праці газетний матеріял нарешті підібрано, дизайн логотипу і сторінок, розміщення статей та ілюстрацій визначено, і 27 березня часопис підписано до друку.

Отож тепер залишилось довершити друк технічно. А для цього потрібен папір і світлочутливі пластини для офсетного друку. І тут прийшли на допомогу згадуваний вже Роман Стринадюк та директор обласної друкарні Леонід Співак, які позичили відповідно 4 пластини та 25 кг паперу: якраз такої кількості поліграфматеріялів було потрібно, що видрукувати 2000 примірників першого числа «Нової Зорі» на восьми сторінках формату А3.

…Ніколи не забуду того надзвичайно лагідного, насиченого якимсь внутрішнім світлом дня. В коректорській кімнаті обласної друкарні по вул. Січових Стрільців, 78 роблю останні редакторські правки газети: через кільканадцять хвилин – друк. Перший, по-справжньому теплий, весняний день непомітно огортають сутінки. На душі – якась неймовірна, аж до лоскоту в грудях, легкість і радість, якої ніколи у такій мірі – ані доти, ані після – в своєму житті не відчував. І це – попри неймовірну емоційну втому: хоч вже мав чималий досвід редагування і коректи преси, але такий кульмінаційний момент переживав уперше.

Година друку – і перша «Нова Зоря» вже готова! Пахне свіжим папером і фарбою. Акуратно пакуємо з друкарями кілька пачок газет, щоб вранці я зміг віднести у єпархіяльну канцелярію. А пару примірників беру з собою додому.

Надворі вже добре звечоріло. Переступивши поріг квартири, знесилений емоційно подаю примірник газети дружині, а сам лягаю, щоб трохи перепочити. «Нова Зоря» в мене на грудях… На хвильку немовби задрімав із думкою: «Господи, дякую Тобі, що все ніби вдалося добре, але як тяжко: чи витримаю так довго далі?» І чую крізь серпанок сну, немовби розумом, ледь чутний, але чіткий голос: «Це – тільки початок, попереду – велика робота!..». Нікому б тоді не повірив, якби почув, що ця справді дивовижна, благословенна і дуже плідна робота займе аж 25 років і 8 місяців життя…

Це було увечері в середу, 27 березня. А через три дні, в Лазареву суботу, Львів вітав повернення з Риму Глави УГКЦ Блаженнішого Мирослава Івана: спочатку на летовищі, потім в соборі св. Юра, а надвечір – на площі перед оперним театром. Наступного дня на св. Літургію квітної неділі прибули величезні маси вірних з вербовими галузками в руках. Свято-юрський пагорб нагадував корабель, який пливе над хвилями неозорого людського моря. Ці незабутні події описані мною в наступному випуску «Нової Зорі» та проілюстровані фотознимками, які досі нагадують про той благословенний час воскресіння нашої Церкви…

о. Ігор ПЕЛЕХАТИЙ

На знимках: Повернення Глави УГКЦ Блаженнішого Мирослава Івана Любачівського до Львова, 30-31 березня 1991 року: виступ на балконі Оперного Театру в Лазареву суботу та велелюддя на подвір’ї собору св. Юра у Квітну неділю.

Світлини з архіву автора.