М.Бойчук: Передивився сьогодні українські новини. Всі канали поплакали за втратою голандського футболіста Кроїфа... а про Авдієвського повна тиша... Мабуть тому, що Українець...

Анатолій Матвійчук

Знаєте, що найжахливіше в нинішній Україні? 
Майже абсолютна амнезія. Втрата не лише історичної пам"яті, але й адекватної реакції на своє сьогодення. 
Пішов із життя Анатолій Авдієвський. Один із Титанів української культури - і це не метафора. Десятки років він очолював легендарний колектив - Національний академічний народний хор імені Г.Вірьовки. Хто чув, його колектив, той знає - волосся встає дибки і мурахи по шкірі від їхнього співу. У цьому колективі вся велич і краса українського народу і його найбільшого багатства - народної пісні. Півсотні країн світу стоячи аплодували Маестро в різні часи. А як він диригував! Це була магія...

З ним пішла в небуття частина тієї епохи, де мистецтво ще прирівнювалося до священнодійства, а Митці були ледь не жерцями у храмі мистецтва.
Що буде далі?
На зміну Великим Майстрам усе частіше приходять цинічні ділки, які, потираючи руки, називають мистецтво шоу-бізнесом і думають лише про матеріальну вигоду.

Якщо буде не вигідно, вони розпустять цей легендарний колектив, а приміщення віддадуть в аренду під офіси.
Сумно.
Я добре пам"ятаю, коли почалося наше моральне падіння. На початку двохтисячних років, коли до Києва з візитом мав завітати Президент США Біл Клінтон, вирішувалось, яким мистецьким колективом зустріти його на Софіївській площі. Була пропозиція виставити Хор Вірьовки, щоб грянув він своє неймовірно-потужне "Реве та стогне Дніпр широкий" і показав американцям усю могуть нашої нації.
Але якийсь духовний пігмей від культури тоді вирішив, що це буде немодно і неактуально. Виставили групу "ВВ". Вони співали "У клюбі булі любі танці..." А в телеінтерв"ю, що транслювалося онлайн на всю країну, запрошували Клінтона пограти з ними на саксофоні...
А після того Клінтон з трибуни звертався до українців рядками Кобзаря: "Борітеся - поборете!" Але його вже ніхто не чув. Слова падали в пустоту мертвих душ...
Сьогодні, дізнавшись про цю сумну звістку, я запитав у студентів, які прийшли вчитися в Університет культури, чи знають вони, хто такий Анатолій Авдієвський? Дітвора розгублено знизувала плечима. Вони не знають...

А в цей час у Будинку звукозапису на Печерську йшла нарада, де міністр культури В.Кириленко переконував керівників українських ФМ-радіостанцій, в необхідності того, щоб в їхньому ефірі було хоча б 50% відсотків української музики. А ті комизилися і невдоволено кривилися, переконуючи громадськість, що це неможливо. Не розуміючи, що вони насправді є злочинці - гірші за тих сепарів, що стріляють в наших солдатів на Сході. Бо їхня зброя значно страшніша - вона вбиває душі українців.
Я не знаю, що можна з цим зробити. Сьогодні на всіх телеканалах лише порожні балачки щодо майбутнього прем"єра. Клята бісова гра у бісер на очах у багатомільйонного народу, який несе суттєві культурні поразки, але вже не здатний відчувати біль непоправних втрат...
Царство Небесне вам Маестро Авдієвський! На вас чекає хор Янголів на Небесах. Якщо це можливо, Майстре, замовте перед Господом слово за нашу Україну...

Амінь.

З коментарів:

Mykhajlo Masliy Великий буковинець Іван Миколайчук, добре знаючи людську вкраїнську психологію, правдиво визнавав: «Для того, щоб тебе належно оцiнили, треба сконати…» В Україні й надалі не люблять живих, люблять — мертвих… І то лише кілька перших днів відходу у Вічність, далі — забувають… Відносно недавно на концерті легендарного хору імені Григорія Верьовки найбільша зала одного з обласних центрів патріотичного краю було напівпорожня. Завжди стриманий, виважений і толерантний Анатолій Тимофійович, відчувши таку неочікувану зухвалість, спересердя сказав: «Ми не були у вас 15 років, тепер, думаю, що не будемо знову. Ще 15 років!» Йому аплодувала стоячи найбільш вибаглива світова публіка, а тут, у себе вдома, за 300 км від столиці, - пустка! Душевна, моральна, духовна… Зубожіємо, черствіємо, зашкарублюємося, тупіємо…
Іван Миколайчук також любив повторювати: “Талант в аптеці не купиш”. Це — від Бога. Лише Творець призначає його, і лише він може правдиво оцінити: виправдав ти за свого життя Його надії та сподівання чи ні…

Алла Кудлай Талант завжди від Бога,а горе від людей....