Київська журналістка
29-річна Настя Мельниченко вже не один
рік збирає давні українські народні
вислови, в яких присутнє слово “срака”.
Каже, інтерес до обсценної лексики такої
тематики в ній пробудила бабуся Ніна
Данилівна Стеценко, яка частенько
приправляла свою мову такими словами.
“Як і бабуся, зараз часто кажу “воно
тобі так треба, як до сраки карі очі!”
у значенні “не до місця”. “Всраться і
не жить ” вигукую, коли з чогось дивуюсь.
“От сральня!” – кажу, коли бере досада.
Ще бабця казала такі перли: “Тобі ото
так шкода, як корові заднє коліно всрать”,
– тобто, “не шкода зовсім”. Ще від неї
записала таке: “жінка без сраки – як
село без церкви”, “він такий, що я з ним
на одному полі срать не сіла б”, “в
сраку годне”, “як не срачка, то пердячка”,
“як голодному срать”, “як у борщ срать”
(про недоречність), “всрись – а покорись”,
“хто всрався? – невістка”. Коли з’явився
інтернет, стало простіше. Вислови про
сраку почали присилати знайомі і друзі.
Тепер маю в добірці більше двохсот
перлів. Ось деякі з них: “Як півсраки
з-за куща” – кажуть, коли щось погано
видно чи зле виглядає. “Вари срако борщ,
а я піду на солдатів дивиться” – коли
щось неякісно роблено. “В сраці був,
гімно видів” – коли людина говорить
про те, про що не має поняття.
“Сери-перди-грійся” – коли щось не
зроблено вчасно, а тепер хапаються, щоб
швидше. “Не хочеш срать – не мучай
сраку”. “Як не гівно, то засрана тріска”.
“Голою сракою по рапатій дошці” –
значить, ніколи. “Самотній, як палець
в сраці”. “Коханий – сім разів у сраку
пропханий”. “Як єсть, то й дупі честь,
а як скупо, терпи, дупо”. “Хитра срака
пердить тихо, а смердить – на все село”
– про бабів-пліткарок. “Пішов, як за
море срати” – коли довго когось немає.
“Не плети гівно дівці в коси” – не
наговорюй на чесну дівчину. “Ах ти
москаль в сраку граний!”. “Щоб тя гівно
доганяло” – щоб не було тобі спокою.
“Їсти – не срати, можна почекати”.
“Гарна, як срака навиворіт”. “Срав
пес” – себто, ніц не вийде. “Сидить, як
срака в гостях” – тихо. “Пасує, як сраці
фіранки”. “Всрайся, та не дайся” – так
бабці на Львівщині вчили внучок боронити
дівочу честь. “Як приємно в полі срати
– розвиваютсья думки, вітер яйцями
колише, жопа нюхає квітки”. Є навіть
пісня про сраку: “Летить сова, летить
сова кругом села, ручки-ножки підкорчила,
хлопцям сраку вистерчила. А ви, хлопці,
а ви, хлопці, не дивуйте, сову в сраку
поцілуйте”. ручки-ножки підкорчила,
хлопцям сраку вистерчила. А ви, хлопці,
а ви, хлопці, не дивуйте, сову в сраку
поцілуйте”. Такі сороміцькі дражливі
пісні виконували на Купала. Чому тебе
зацікавила ця лексика? Вразило, що люди
вважають ці вислови табуйованими. Срака
є, а слова люди бояться і соромляться.
Я недавно на сайті етнографічної
спільноти завела про це мову. Одна жінка
відписує: “Я знаю цікавий вираз про
сраку. Але не скажу. Бо я вихована”.
Думаю: “Ви ж етнограф!” Дехто починає
обурюватися, що це невиховано – мовляв,
у мене проблеми в голові, що мене це
цікавить. Видавати ці вислови не збираюся.
Колекціоную для себе. Шкодую, що не всі
запам’ятовуються. Буває, крутиться в
голові якийсь цілий день. Сьогодні
крутиться: “Штани мої шаровари, ви ж
мене шанували, а я вас усрав”. Чим
українська сороміцька лексика
відрізняється від російської, польської?
Можна говорити про “анальний” характер
української сороміцької лексики, на
відміну від “генітального” забарвлення
російської. Українцям не характерно
матюкатися: “бл…ь”, “є…ать”, “х…ня”.
У нас все через “сраку”. Ще є третя
група такої лексики – яка стосується
богохульства. Її найбільше вживають у
Польщі. Але навіть вислови про сраку
українські – не лайливі. Просто хочуть
сказати так, щоб смачно було – “гімном
заліпити”. Лайливих слів, пов’язаних
зі сракою, все одно мало. Є, але вони
скоріше добрі. У нас до сраки відносилися
з повагою. Ще сто років тому ця і подібна
табуйована лексика була широко вживаною?
І ця, і пов’язана з сексом лексика була
добре знана. Мене цікавило свого часу
дитинство в історії – як виховували
дітей раніше, з найдавніших часів, навіть
з палеоліту. Мені потрапила до рук книжка
Марка Грушевського “Дитина у віруваннях
і звичаях українського народу” –
перевидання 2006 року. Потім я знайшла
перше видання – 1907-го. Була вражена, що
у другому виданні повикидали всі записи
Грушевського про місячні і статеві
акти. Думаю: “Що це таке?”. Почала
Грушевського копати і виписувати ці
його слова. Потім збирала фольклор.
Їздила по експедціях і почала знаходити,
як говорили про статевий акт раніше в
народі. Ми думаємо, що зовсім завуальовано
– типу “бандурка”, “криниченьку
копав”. Але були значно прозоріші
вислови – зрозуміліші для сучасної
людини. У нас же зараз поширена думка,
що жінка-берегиня виростала у вишиваночці,
потім сідала під іконою, брала в руки
дитину, і все. Обурює, коли починають
апелювати до моральності давньої.
Фольклор нам каже зовсім інше. “Смішно
козі, що срака в грязі” – про сміх без
причини. Записала на Донеччині. Наступні
– з Полтавської і Черкаської областей:
“А гімна мерзлого не хочеш?” – про
забаганки. “Чого крутишся, як гімно в
ополонці?” “Срала, мазала, ліпила – не
хватило кізяків”. “А там того шумовиння,
як на сраці ластовиння” – про інформацію,
яку не можна перевірити. З Холмщини.
Загадка з Хмельниччини: “Маленьке,
руденьке, а всякого пана з воза зсадить”.
Гімно це. Ще там казали: “Теля в сраці,
а баба довбнею маха” – коли хтось
розводить паніку наперед. З Яготинського
району під Києвом порівняння “Срака-кочерга”
і приказка “Шукати в сраці шкварка” –
це доколупуватися до чогось, придиратися.
“Сраку в жменю – і гайда” – Самбірський
район, Львівщина. Автор: Валерія
РАДЗІЄВСЬКА, gazeta.ua
Немає коментарів:
Дописати коментар