Мирослав БОЙЧУК: Сьогодні я остаточно дійшов до висновку про те, що я БОЯГУЗ.

    Про серусерівські часи не буду, бо там, взагалі, "повна торба"... Почну з часів незалежності.
Коли стався такий обнадійливий розвал союзу і утворилась незалежна, я подумав тоді: "От тепер зажив'йом по-настоящєму!" Але обрали того ж перефарбованого лиса-комуняку, котрий правив світом цим і до розвалу... і все пішло за старими, добре перевіреними схемами... тільки під іншими гаслами.
    Усвідомивши це, я б мав протестувати. Я б мав викрикати на всі світи про те, що нас лоханули. Я б мав не вилазити з палатки перед Білим Домом з лозунгом "Давай справжню демократію!" Я б мав привселюдно оголосити голодування на знак протесту комуняцького вибору. Зрештою, я б мав здійснити, на знак протесту, самоспалення... Але я промовчав... з надією, що то якось минеться, якось зміниться і без втрати мого дорогоцінного життя.
Потім одного комуняку змінив ще один. Я знову промовчав.

    Потім була акція "Геть Кучму". Тоді я походив трохи на мітинги, пофотографував, пофільмував, мовчки поспостерігав і далі зайнявся своїм особистим: писав пісні, складав вірші та фільмував документальні фільми, які, за великим рахунком, глобально, ні на що не впливали.
    Потім була Помаранчева. То був єдиний момент, коли я включився в загальнонаціональний рух з величезною надією. Писав, фотографував, постив, критикував, фільмував з щирою патріотикою в серці... Коли зрозумів, що мене знову лоханули, я знову промовчав і замкнувся в собі.
    Потім був зек, потім революція Гідності, в яку я вже не дуже вірив і, як виявилося, був правим... Загинули борці-мрійники, а на трон сіли брехуни та злодії - прагматики... Але річ не втім. Я всіма своїми фібрами відчував несправедливість, але знову залишився бездіяльним... Бо віршики, пости, пісні, публікації, документалки - то не вояцькі дії... Я знову не пішов вмирати за ідею.

    А потім мені в царі обрали клоуна, на писок одягнули намордник і наказали "більше 3-х - не збиратись". І я знову промовчав.
    Ну а потім виписали рахунок за газові труби, які я сам за свої гроші й прокладав... але то була вже дрібничка... бо моя держава, через мою слабкість та боягузтво, впала на дно війни. Я і надалі пишу патріотичні пісні, почав писати байки викривального змісту, фільмую документальні фільми про моїх славних земляків, пишу якісь містечкові публікації (як і ось ця, яка ні на що глобально не впливає) і нікуди "не рипаюсь"...
    Бо я слабак і визнаю це привселюдно.