Мирослав БОЙЧУК: Рятуйте! Мене хочуть вбити.

    Мені 63. В Україні - це як діагноз. Фізично ти ще живий, а насправді щодня відчуваєш, що для твоєї країни - ти тягар, якого намагаються позбутися. 

    Із "зомбоящика" щодня мені нагадують про те, що держава, в якій я живу, здатна утримувати пенсіонера тільки шляхом якихось неймовірних зусиль можновладців та міжнародних запозичень. Наші "правителі", замість того, щоб піднімати економіку та промисловість, їздять по всьому світу з простягненою рукою з єдиним політично-економічним гаслом: "Дайте - не минайте". І світ дає... Вірніше не дає, а зичить. 

    Друге, про що мені по кілька разів на добу нагадує "ящик" - це те, що через мене та інших пенсіонерів, Україна залізла у мільярдні борги, які щороку зростають. Інформаційно мене вже готують до того, що можуть настати часи, коли пенсії не будуть виплачувати взагалі. Але ж ми вже давно звикли до того, що кожного дня ми йдемо не до кращого, а до гіршого. Тому такі обіцянки сприймаються, як не відворотність.

    Рятуйте! Мене хочуть вбити! За 40 років безперервного стажу мені дали аж... 1700 гривень. Пояснили, що це тому, що я був ФОПом. Цих коштів, в акурат, вистачає на покриття комунальних платежів. Таку ж пенсію отримують ті, котрі жодного дня не працювали. Навіщо ж я все життя платив податки?

В Україні знищена, практично вся промисловість. Лише у моєму рідному, провінційному Івано-Франківську роздерибанили та стерли з лиця землі біля трьох десятків потужних виробництв. Уявіть собі,- навіть наш славетний на всю Україну (і не тільки) лікеро-горілчаний, в якийсь "прекрасний" день, зробився не рентабельним!...???

    Внаслідок освітньої, правової, економічної, фінансової, а головне - медичної реформ, я і мої рідні втратили заощадження, можливість лікуватись, добиватись правового захисту, працювати.

    У своїй країні, на своїй, найбагатшій у світі землі, моє життя перетворилось у боротьбу за виживання. Боюсь навіть подумати про те, що не дай Боже, захворію...

    Рятуйте! Мене хочуть вбити! Новими податками, платними газовими трубами, постійним підняттям комунальних тарифів, цін на продукти, пальне, транспортне обслуговування... 

    Мене хочуть знищити обов'язками, зобов'язаннями, обмеженнями, новими правилами та законодавством. Не вакцинованим зась їхати громадським транспортом, відвідувати промислові магазини. А хто знає,- скільки бабусь та дідусів, через це обмеження, не може дочекатись своїх рідних, - часто їх єдиного джерела фінансової та фізичної допомоги. 

    Януковичу і не снилось, що звичайною копійчаною маскою, можна вирішити всі протестно-державні проблеми. "Більше трьох не збиратись" - стало вже законом. Та і транспортні обмеження і в цій царині також стали в пригоді висококоритній братії, котра знищує тих, хто її обрав.

    Дійшло вже до смішного: простий смертний вже й футбол, за участю України, не може подивитись безкоштовно. Натомість бидлу півтори години показують диванних фахівців-теоретиків з їх розповідями про те, що вони бачать на футбольному полі.

    Але якщо без футболу ще можна обійтись, то без ліків та медичної допомоги аж ніяк. Але, натомість пристойного лікування, нам "втюхали" неймовірну кількість аптек та безкінечні рекламні ролики на ліки. Аптечний бізнес став у нашій країні найприбутковішим, але чи стало від цього менше хворих та померлих? Запитання риторичне.

    Рятуйте! Мене вбивають! Не українською піснею, не українською книжкою, не українською передачею. Придумали україномовне титрування російської мови... Скажіть мені, а хтось може читати ті титри і одночасно дивитись та вникати в дію на екрані? Всі українські кіоски по продажу періодики заліплені російськомовними виданнями. "Зомбоящики" зобов'язали якимось там україномовними квотами, але гляньте на передачі "Інтера". Схоже на те, що плювати вони хотіли на ті квоти. Новорічні концерти, наприклад, були заповнені виключно російськомовними піснями... І схоже на те, що це вони роблять принципово.

    В країні створені всі умови для того, щоб з неї виїжджав розум, підприємливість та молодість. Мізерна платня, закриття підприємств, відсутність правового захисту, знищена освіта, медицина, культура - все це ланцюжок однієї проблеми: цілковита безперспективність. Навіть злиденність не є таким страшним тягарем, як відсутність віри у хоч якесь світле майбутнє.

    Пів мого життя мені кажуть "потерпи ще трохи"... Пів мого життя! А головне,- хто це каже? Той котрий тягне у свою кишеню все, в радіусі досяжності, плюючи на закон, етику, людяність. 

    Щодня українці голосять "Чому не садять злодіїв!?" Та ж як можуть садити злодіїв діти, друзі, родичі, однокласники тих же злодіїв, котрі понаписували та продовжують плодити закони під себе та себеподібних.

    Але і це б нічого, якби не постійне відчуття суцільної, кричущої не справедливості: низам - закон, обов'язки, обмеження та безправ'я, а верхам - вседозволеність та всепрощення.

    Міг би ще багато писати на цю тему, але...

    Але, наперекір обставинам, я ще живу. Більше того,- намагаюся не просто виживати, але й робити моє життя повноцінним та райдужним: творити, допомагати іншим, радіти маленьким і великим, творчим досягненням... 

    Намагайтесь бути оптимістами та не здаватись, бо знищити нас і є головною метою наших проектантів "пАкращення" та "будівельників" світлого майбутнього.