Кілька секунд кінострічки зафіксували бабусю, узагальнений образ якої, для мене, виглядає саме так.
Шаль (товста хустка) в кліточку, яку деякі носили і взимку, і влітку. Збідоване, з мереживом глибоких зморщок обличчя, зашкорублі у щоденній важкій праці руки...
То ж, згадуючи мою бабусю по маминій лінії, Олену Рузину, пам'ятаю, що вона свого життя без праці, просто не уявляла. Прокидалася в 5 годині ранку і до заходу сонця. Молилася, потім цілоденно сапала, замітала, годувала, чистила, перебирала, мила, доїла, варила, молотила, полола, садила... Цих "виробничих" слів вистачить на кілька сторінок публікації. Ввечері молитва і... знову все по колу.
Але така круговерть завжди тримала бабусю у хорошому тонусі. До смерті вона мала всі свої зуби, ніколи не ходила до лікарів і не лікувалась аптечними припаратами.
Немає коментарів:
Дописати коментар