Наталія Кушніренко: Камені спотикання: хто і як вшанував пам’ять полеглих в АТО у Меморіальному сквері

У сімей, які сходяться до могил в Івано-Франківському меморіальному сквері, є спільна традиція: перед тим, як пом'янути своїх найдорожчих, вони виливають кілька краплин зі стаканчиків на землю. Так робили побратими, так тепер роблять мами, батьки і дружини полеглих.

Зустрілися з ними, коли землю знову напували скорботою – в цей день два роки тому на Донбасі загинув Михайло Шемегінський, один зі семи героїв, поєднаних спільним похованням.
Рідні бійців, які загинули в АТО і поховані у Меморіальному сквері, – Юрій Баран, Михайло Шемегінський, Василь Семанюк, Володимир Шарабуряк, Петро Безпалько, Василь Білик, Григорій Семанишин, – зустрічаються, щоби поділитися пам’яттю і розділити біль. Болить втрата, хоча час уже почав гоїти цю рану. А ще більше болять пересуди, плітки і зневага.
"Напишіть, що ми поставили пам’ятники власним коштом. Напишіть, бо люди не вірять. Мені вже тато мій не вірить – всюди кажуть, що влада дала гроші", – кидається назустріч молода жінка. "Вдова Анна Семанюк", – представляється вона. Разом із Анною на журналіста чекають мами полеглих – Віра Баран, Оксана Даниш, Ольга Шарабуряк та її братова Галина Шарабуряк і дружини – Марія Баран, Наталія Безпалько та Світлана Нестерук.
Жінки розповідають, чого їм коштувало спорудити цей спільний меморіал.

По-божому
Надгробки у Меморіальному сквері родини заходилися встановлювати після Великодня. Спільна панахида на другу річницю втрати відбулася в Катедральному соборі 28 травня, а наступного дня, 29 травня, пам’ятники посвятили.
"Водночас пішла інформація, що влада в Меморіальному сквері відкриває алею героїв. Хочуть зробити показуху – камери, салют, промови. Нам показуха не потрібна. Нам потрібно, щоби все було по-божому, як велить традиція", – каже Марія Баран.
Жінки за те, щоби оприлюднити проект спільного меморіалу і його вартість – щоби надалі ніхто не пліткував з цього приводу.

"Проект встановлення надмогильних споруд – пам’ятників на могилах загиблих в АТО з благоустроєм прилеглої території в Меморіальному сквері" – документ в 2015 році розробили в Департаменті архітектури Івано-Франківська, його погодили тодішній головний архітектор міста Володимир Гайдар та начальник управління культури ОДА Володимир Федорак. Проект передали родинам. "От це й уся участь влади", – розгортають документи вдови.
Кожен з пам’ятників обійшовся сім’ям у 75 тисяч гривень. Надгробки виготовлені і встановлені з другої спроби. Перший підрядник виставив за такі пам’ятники рахунок по 105 тисяч з кожної родини.

"Спеціально на пам’ятники нам гроші не виділяли, хоч мова про це була, – розповідають матері і вдови. – Торік голова ОДА Олег Гончарук на зустрічі з родинами загиблих пообіцяв, що влада "закриє" кошторис повністю. За його словами, третину вартості мала взяти на себе область, третину – місто, а решту мали намір зібрати з допомогою меценатів. Доброчинців не знайшлося. Пан, який цим займався, повідомив, що підприємства відмовили. Сказали, що допомагають бійцям, які воюють, пояснив він нам, і не мають грошей на мертвих".
"Зберігаю документи, що нам на карточку дали 18 900 гривень благодійної допомоги. Перерахувала "Рогатинська вода" та ще кілька фірм, тисячу прислала незнайома пані. Але це все, що було за два роки від меценатів з цілої області. Допомога не комусь одному – на всіх. Гроші ми віддали за арматуру на пам’ятники – для всіх. Кажу про це, бо часто чуємо, що благодійники нас уже завалили грошима", – не стримує сарказму Світлана Нестерук.

По-людському
Всі документи, які стосуються поховання чоловіка й пам’ятників, – банківські виписки, проект, квитанції та листи зі суду, – складені в пухку папку. Такі є в кожної сім’ї. Досвід останнього року навчив жінок зберігати кожен офіційний папірець, щоби мати його як доказ і не бути обманутими.
Родини вважають, що їх обманув "перший підрядник" – підприємець, яка мала ще торік втілити проект з пам’ятниками і яка отримала з кожної сім’ї по 30 тис. гривень завдатку. То були допомога з обласного бюджету – таку виплачують усім родинам полеглих.
"Пам’ятники мали відкрити всі разом на Покрови. Але вона так нічого і не зробила – тягнула час і вимагала ще грошей. Потім подала на нас до суду – на розірвання договору. Суд тягнувся більше півроку, 30 травня справу закрили. Наші гроші так і "пропали". Тепер, з 2 червня, маємо другий судовий позов – підприємець вимагає від нас 10 тис. гривень компенсації своїх збитків", – доповнюючи один одного, розповідають про стосунки з "першим підрядником" жінки.
"Украла 180 тисяч, і ще 10 ми їй винні", – обурюються матері і вдови.
"Людей взяли під ноги, і нікого з влади це не обходить", – не приховує гіркоти Віра Баран.


По-владному
"Після того, як нас "кинув" перший підрядник, ми знайшли іншого і поставили пам’ятники. Але бачимо, що цій епопеї немає кінця, – продовжує від усіх родин пані Галина. – Минулої п’ятниці ходили до міського голови. Він пообіцяв, що територію впорядкує Ритуальна служба. Але вже наступного дня нашому підряднику знову телефонували якісь міські клерки і вимагали зробити благоустрій довкола могил за кошт родин загиблих…»
"Прекрасно розуміємо, що комунальники за роботи в Меморіальному сквері отримують гроші з міського бюджету. Тому ми більше ні копійки не дамо. Твердо це кажемо. Досить на нас "накручувати" і заробляти", – рубає кулачком повітря Світлана Нестерук.
"У нас так багато вже накипіло, що душа рветься, – перебирає слово Марія Баран. – Влада помагає? Та чинуші нам кажуть: "Не може бути так, щоби всім було всьо". Думаєте, це вони про державні гарантії сім’ям загиблих? Та це вони своє "всьо" стережуть. Вважаєте, що родинами опікуються спілки учасників АТО? Та їхні керівники нас в обличчя не знають, нами хіба що прикриваються. Райдержадміністрації, міська влада? Ще спочатку, як тільки наші хлопці загинули, приділили дещицю уваги. А тепер – у який би куток запхати, щоби не спотикатися. Ще й кажуть, що ми наглі, бо до них у кабінети ходимо! Прогнила система цієї державної влади".
"Так, ми всі разом збиралися і ходили по кабінетах, щоби отримати обіцяну допомогу. Соромно сказати: ходили і "вибивали". І лише те, що були разом і тепер є разом, нас проти цього всього знущання тримає, – підхоплює Анна Семанюк. – Але ж мова не тільки про нас. Скільки загиблих наших захисників на Франківщині! І до їхніх родин таке саме ставлення. У людей, зболених смертю найближчих, немає ані сили, ані здоров’я виходжувати всі ці держгарантії. А в кабінетах цим користаються. Ми всі і наші герої для них – лише галочки у звітах".
"Я вже не раз пошкодувала, що в Меморіальному сквері погодилася сина поховати, – ледь стримує сльози Віра Баран. – Спочив би деінде поміж людей без помпезності, і ніхто би не судив, грошей не видурював, ніхто би не робив собі ім’я на могилах наших синів і пам’ять їхню в багно не втоптував би. Мову відняло, коли ніби побратим, теж учасник АТО, заступник міського голови сказав нам, матерям: "Ви мені поставили розтяжку – поховали в Меморіальному сквері, щоби з міста гроші тягнути".

Наталія Кушніренко
Джерело:
http://kurs.if.ua/articles/kameni_spotykannya_hto_i_yak_vshanuvav_pamyat_poleglyh_v_ato_u_memorialnomu_skveri_40142.html