* * *
Якось в дворі брудна, худа свиня,
Якій в своїм кориті завжди мало,
Гризнула... Тричі,- до самих колін.
Конячка ржала, але не пручалась.
Тоді хтось у дворі ударив в дзвін.
...А решта погуділа й замовчала.
Та рана кровоточила й гнила,
І всяка завелася в ній гидота.
Конячка храмала, але жила.
...Живучою була ота істота.
За плотом інше було сприйняття:
На цю зухвалість не моргнули й оком.
Висловлювали жаль і співчуття,
А дехто навіть співчуття глибоке.
Та сталось так, - задумала свиня,
Відчувши смак, надкушеного вчора,
Догризти до копит того коня,
Що жив, на її мові, “за забором”.
Рванула попід пліт, лиш мельк хвостом,
Все по дорозі трощить і толочить...
Та кінь з розмаху моцним копитом
Свині заїхав прямо межи очі.
А потім відкусив свині хвоста,
Топтав і бився з нею до заруби.
Повибивав їй нирки й живота
І що найгірше,- всі передні зуби.
І зупинилась в подиві свиня...
Підняла білий прапор над собою.
І з рийки полетіла маячня
Про перемир'я з кіньми й звіриною.
У баєчки мораль лише одна:
Щоб не було в тих перемир'ях згуби,
Коли зміцніє знову та свиня
Й нагострить знову... ще міцніші зуби.
Немає коментарів:
Дописати коментар