Вже так в народі нашім повелося:
Оплакувати всіх своїх царів,
А особливо тих, кому вдалося
Боги, чомусь, на те завжди мовчали
Й карали не злодіїв, а народ.
Царі ж до старості у щасті доживали...
Мабуть, з богами спільний в них город.
Мабуть вони молилися щиріше,
Ніж ті, що не здіймалися з колін.
Убогого завжди надія тішить.
Солодше брешеш,- від раба уклін.
...Кілометрові черги до тирана,
Котрий всім серцем тяжко їх “любив”.
...Раб завжди більше любить того пана
Котрий його сильніш за всіх побив.
Вже так в народі нашім повелося...
Немає коментарів:
Дописати коментар