Сьогодні я усвідомив, що я помер...

 Діагноз - серцева недостатність та перевтома.

    Перевтома від пожиттєвої несправедливості, брехні та безвиході. Недостатність державної уваги, поваги та, хоча б мізерної, віри у майбутнє.

У мене забрали, майже, все: дитинство, юність, роки зрілості, старість, творчі доробки, родину, засоби існування. Мені дали можливість, за 48-річний стаж, отримати соціальну допомогу у розмірі 2760 гривень, з яких 2000 йде на оплату комуналки... В мене залишились тільки мрії, "шухлядова" творчість, дах над головою (поки що) і кілька найближчих друзів. Моє життя перетворилось на задоволенні 3-х потреб: їсти, спати та ходити в туалет... Поміж тим, щоб остаточно не перетворитись у мумію, щось пишу, архівую, знімаю та монтую.

Написання цих рядків стало можливим тільки завдяки моїм друзям, які підтримують мене своїм оптимізмом, словами та харчами. Ну а також завдячуючи моїй киці Масі, яку я зобов'язаний утримувати в належних умовах та забезпечувати харчами.

Я вже боюся ходити до мами, бо приходжу від неї двічі мертвим: все наше спілкування перетворилось на суцільний негатив з постійними скаргами, з її боку, на все на світі: людей, державу, родину, здоров'я, погоду. Її віра в Бога стала суперечливою, бо з одного боку вона весь час молиться та дякує всевишньому за довге життя, а з другого - нарікає на те, що весь її життєвий шлях був застелений суцільними негараздами та нещастями...

Вся моя родина розчинилася у географічному просторі. Дружина і донька поїхали за "бугор" на заробітки, які з тимчасових перетворились на постійні, а інші родичі також або повиїжджали, або повмирали, або зачинилися у своїй домашній шкарлупі в боротьбі за виживання. Якщо в серусерівські часи ми збирались родиною, мінімум, раз в місяць, то після 1991 року - жодного... Ну, хіба що, на похоронах.

І попередня, і нинішня держава зробили все для того, щоб я і всі НЕ висококоритні українці перетворилися на бидло, безсловесних та безправних вівців, які служать, виключно, джерелом м'яса та з яких завжди можна настригти шерсті. В нас є тільки обов'язки і право мовчати. Так звана незалежність обернулась для нас постійною боротьбою за виживання та правом вибору без можливості вибору.

Єдиний президент, за якого я голосував, - Ющенко, моє найбільше розчарування. Він - мій найстрашніший земний вбивця, бо остаточно знищив в мені віру у справедливість та світле майбутнє.

Нами все життя правлять НЕ українці (боюсь вживати інший термін, бо боротьба з антисемітизмом нікуди не зникла, а тільки підсилилась), злодії та брехуни, бо добратися до верховного корита у нас можуть тільки ті, котрі не мають совісті і мають "море бабла". А багато грошей у нас можна здобути, виключно, вмінням красти, брехати та безкарно переступати через трупи. Злодії від держави написали (і продовжують писати) зручні для себе закони, якими їм дозволяється ті правила переступати, а нам тільки беззастережно їх виконувати. Правоохоронні органи та суди перетворились, виключно, на тих, котрі ту верхівку, захищають, оберігають, підтримують, вигороджують з тенет законів та нищать всіх їм "НЄугодних".
Цими правилами, а також допоміжними засобами (коронавірусом, війною, "реформами", новими законами) зроблено все для того, щоб нас українців, майже, не залишилось на українській землі... Націю вбито, пограбовано, "добровільно" виселено за межі рідної землі, змішано з "а какая разніца". Нині настали часи, коли цю родючу землицю розпродають, щоб заселити її НЕ українцями та вирощувати на ній канабіс. Колись найбагатша в Європі держава стала найбіднішою в світі. Армія, наука, промисловість, медицина, державні інституції зведені на нівець. В одночасі було знищено ядерну зброю, армію, військові склади, промисловість, науку, освіту. Нині основним лозунгом державників є "Дайте - не минайте".
Знищення відбувається не тільки фізичне, але й моральне. "Шльопкі" і далі, для більшості народжених після 1991 року, залишаються пріорітетом у пісенній творчості для населення. Правда, найхитріші з творчих та журналістських авторитетів, встигли швиденько перевзутись і нині пхають нам у вуха те, що ще вчора категорично заперечували. З "шмарофона" і далі продовжують блеяти колишні проштовхувачі "рускага міра". Вони навіть навчилися говорити українською... А у верхах все частіше виринають ті, хто і до нині, працює на ворогів України...
До чого я це веду: фізіологічно я ще живий. Як я писав на початку, - дихаю, їм і ходжу в туалет... Але недавно, навіть статтю про мене як творчу особистість, через деяток років існування, викинули з Вікіпедії, як публікацію про НЕзначну особу для української історії. Викинув її якийсь блогер, зареєстрований під ім'ям "Москофф"... Мабуть він - істинний українець, бо в своїх поясненнях до такої дії стверджував, що написання кількох десятків українських пісень, виготовлення українських документальних фільмів та творення на ниві української тележурналістики не є важливим приводом для внесення у Вікіпедійну історію України.
Я НЕ Народний і навіть не Заслужений (і не хочу ними бути на папері), а значить, після мого земного відходу, моє прізвище не буде вписане в історію, хоча б Івано-Франківська. На стіні будинку, в якому (поки що) існує моє грішне тіло, не повісять пам'ятної дошки і я навіть не впевнений у тому, що мене гідно поховають. Адже нині, як не маєш грошей - то ти є ніхто і звати тебе ніяк.

Мабуть, як для НЕживого, моє одкровення вийшло трохи задовгим... Але, сподіваюсь, що у цій моїй Сповіді ви мені вибачите за таку професійну слабість.