Мирослав БОЙЧУК. "БАЙКА-БУВАЛЬЩИНА ПРО ЗАМОРСЬКІ ВОШІ ТА МІСЦЕВІ ГНИДИ"

З пухнастою на Фермі звіриною

Жило багато мух і комашні.

Хтось годувавсь нектаром, а хтось кров'ю

З тих, хто кохався в сіні та зерні.

Хвостаті гризли шерсть свою... й терпіли,

Бо крові в жилах вистачало всім:

І тим, хто кров ту у собі носили,

І тим, для кого шерсть, як рідний дім.

Смоктали не лише заморські воші,

Місцеві гниди також там жили.

Жили за ферми і за лЮдські гроші,

Й висмоктували все, що лиш могли.

Мінялись медики і охоронці,

І фермери по колу знову й знов...

А гниди й воші, в шерстяній сторонці,

Жили немов в Раю... і пили кров.

І було так, - коли Теля здихало,

Кричали кровососи: “То не ми!

То через них скотинка ваша впала.

За Ферму ми і лапами й грудьми!”

Багата Ферма мала ще й сусіда.

Бідненько худобинка там жила.

Не завжди мала й сіна до обіду,

Але співала “Фермеру хвала!”

І там жили на тілі у худоби

Чужі і свої кровосмоктуни.

Розносили по світу всі хвороби

І знов кричали “Це не ми! Не ми!”.

І час від часу воші ті і гниди,

Через собак, що Ферми стерегли,

Скакали, Як то кажуть, у сусіди...

Отак в обох Світах собі й жили.

Смоктали Фермерські криваві гроші.

Хоч з поголів'я знали декотрі,

Що смокчуть кров із жил не стільки воші,

Як “рідні” гниди в теплому хутрі.

Та сталось так, що вражії сусіди,

Квітучу ферму взялися палить.

Заметушились в шерсті воші й гниди,

Рванули миттю до чужих Угідь.

...Буває так і у житті людському:

Своя гидота - гірша із огид...

І вчить народ, що треба гнати з Дому

Не тільки вош, але і власних гнид.

27.03.2022 р.