Мирослав БОЙЧУК. БАЙКА ПРО СВИНЮ.

Якось в дворі брудна, худа свиня

Якій в своїм кориті завжди мало,

Задумала в сусіднього коня

Гризнути ногу, щоб нагнати сало.

Гризнула... Тричі,- до самих колін.

Конячка ржала, але не пручалась.

Тоді хтось у дворі ударив в дзвін.

...А решта погуділа й замовчала.

Та рана кровоточила й гнила,

І всяка завелася в ній гидота.

Конячка хрАмала, але жила.

...Живучою була ота істота.

За плотом інше було сприйняття:

На цю зухвалість не моргнули й оком.

Висловлювали жаль і співчуття,

А дехто навіть співчуття глибоке.

Та сталось так, - задумала свиня,

Відчувши смак, надкушеного вчора,

Догризти до копит того коня,

Що жив, на її мові, “за забором”.

Рванула попід пліт, лиш мельк хвостом,

Все по дорозі трощить і толочить...

Та кінь з розмаху моцним копитОм

Свині заїхав прямо межи очі.

А потім відкусив свині хвоста,

Топтав і бився з нею до заруби.

Повибивав їй нирки й живота

І що найгірше,- всі передні зуби.

І зупинилась в подиві свиня...

Підняла білий прапор над собою.

І з рийки полетіла маячня

Про перемир'я з кіньми й звіриною.

У баєчки мораль лише одна:

Щоб не було в тих перемир'ях згуби,

Коли зміцніє знову та свиня

Й нагострить знову... ще міцніші зуби.

29.03.2022 р.