Іван Леньо ( гурт "Козак-Систем"): Увага, "френдоцид"! Читати і реагувати з гумором!

    Згадую, як один російський бізнесмен в оригінальний спосіб вирішив скоротити штат працівників у своїй компанії. Через впровадження санкцій і, відповідно, зменшення прибутків він був змушений піти на цей нелегкий крок. Але ж кого скоротити? За яким принципом?

Усі працівники були для нього цінними. Йому допоміг випадок. Якось на паркінгу біля офісу він виявив декілька авто з георгієвськими стрічками і йому прийшла в голову така ідея - ідентифікувавши ці автомобілі, він звільнив саме тих працівників, хто і був їх власником. Тобто, колорадів. Мотивація: вони колорадськими стрічками і своєю громадянською позицією підтримали анексію Криму, за яку Росія і отримала санкції, а його команія збитки.
Ну що ж, цілком логічно.
     А до чого це я? А до того, що маю свою ділему - фейсбучну. Оскільки, друзів в мене вже давно більше дозволених 5000, а кандидатів в друзі, цілком достойних людей все більшає і більшає, тому мені потрібно знайти

формулу і причину, за якою я когось видалю, а когось прийму в друзі. Позбутись деяких, можливо, пару сотень, я вирішив по такому принципу: якщо за ці чотири роки хтось так і не спромігся , ну якщо не вивчити повністю, то бодай навчитись писати пости у фейсбуці українською мовою, тих буду видаляти. Знаю, що зараз викличу масу обурення і критики, і цілком слушної, бо серед російськомовних є безліч розумних і адекватних, але вже вибачайте. Не видаляти ж друзів за рівнем інтелекту :) Не я придумав обмеження у 5000 і видаляти, нажаль, все одно когось прийдеться.
     Знаєте, життя швидкоплинне, і гаяти час на те, щоб спостерігати

чиїсь лінощі протягом багатьох років, не маю такої розкоші. Мене це почало напрягати. Подекуди, навіть дратувати. Це як терпіти чотири роки перегар сусіда, вказувати йому на його проблему, а він чхати на тебе хотів, і навіть не збирається зав'язувати бухати.
     А я хочу і маю право жити у своїй реальності - УКРАЇНОМОВНІЙ. Ну, принаймні, у фейсбуці. Можу собі таке дозволити? Важайте це таким собі капризом :)
     Що радикально? Згоден! Але ж хто сказав, що життя легке? Життя - це часто вибір між погано і дуже погано.

Тому, як сказав покійний Юрко Покальчук: "Вчіть, блядь, нашу мову"!
А не хочете, тоді "Давай, досвіданія" :)
Дякую за розуміння.