Олена Бучик: Станиславівські оголошення: історії з життя "міських божевільних"

На вулицях Станиславова можна було зустріти кумедних диваків.

В кожному місті є особлива категорія жителів – "міські божевільні". Над ними сміються, їх інколи побоюються, але такі особи – то незмінна частина фольклору. Серед них є хитруни, які просто "грають вар’ята", а є й справді нещасні люди з серйозними психічними проблемами. Судячи з газетних повідомлень, у нашому місті не бракувало ні тих, ні інших.

В Станиславові початку ХХ ст. не було спеціалізованої клініки для душевнохворих, тож їх відправляли до Львова, у знамениту Кульпарківську психлікарню. Наведене оголошення з газети "Кур’єр Станиславівський" від 19 червня 1910 р. якраз повідомляє, що з Кульпаркова втік станиславівський пацієнт Антоній Боднар. Він був підофіцером місцевого 58-го полку піхоти і в 1903 р. вкрав з комендатури мобілізаційні плани і 6 тисяч корон. Боднар намагався втекти до Америки, але був арештований у Самборі. Він удавав душевнохворого, тож його було відправлено до Кульпаркова на обстеження. Заарештованого було залишено в лікарні, але в травні 1910 р. він утік і вислав своєму лікарю лист з Рима, де повідомляв, що вступає у монастир, де збирається жити до кінця своїх днів.

Преса зазначала, що Боднар мав проблеми з законом і раніше – підробив довіреність на отримання грошового переказу і привласнив чужі кошти. Він походив з заможної родини, закінчив гімназію, володів багатьма іноземними мовами. Після закінчення гімназії його прийняли на навчання до духовної семінарії в Римі. Там Боднар провів кілька років і відзначився хорошими здібностями й старанністю. Незрозуміло, чому освічений юнак з шанованої родини ступив на кримінальний шлях, але, судячи з усього, в нього таки були проблеми з психікою. Зокрема, він двічі посягав на власне життя. Під час навчання в гімназії один з учителів начебто ставився до нього недоброзичливо, через що Бондар намагався застрелитися. Пізніше він вчинив спробу отруєння.

Ще одна "божевільна" історія сколихнула місто в 1911 р. Місцева жителька Аурелія Залеська, що страждала від манії переслідування, вночі задушила власну доньку.  Божевільна сама повідомила про це господареві дому, де винаймала житло. Прибулим поліцейським і лікарю вона зізналася, що хотіла задушити і двох своїх старших дітей, але в неї забракло на це сил. Залеську було відправлено до Кульпаркова, проте, як стверджували лікарі, надій на її одужання практично не було.

Невідомо, чи була душевнохворою героїня наступної історії, але її вчинок наводить на такі підозри. В 1912 р. дев’ятнадцятирічна Стефанія Голинська спалила себе заживо. Брати дівчини були на роботі, матір вона під якимось приводом виманила з дому. З кімнати Стефанія винесла всі предмети, які могли легко загорітися, заткнула собі рота жмутом соломи, щоб ніхто не почув її криків, облила сукню гасом і холоднокровно підпалила. Коли повернулась додому мати дівчини, рятувати вже було нікого. Містом ходили чутки, що цей страшний вчинок був продиктований нещасливим коханням.

Були в місті й диваки, чиї вчинки не шокували, а радше веселили містян. Так, у 1898 р. в місті був дивакуватий правдолюб, шкільний учитель Базилій Елієв. Під час проходження військової служби він старанно занотовував собі прізвища солдатів, постраждалих від жорстокого ставлення одного з поручників. Однак він не давав своїм записам жодного подальшого ходу і нікуди з ними не звертався. Незважаючи на це, його незабаром було арештовано за звинуваченням, що він втручався в чужі приватні справи і був "соціалістом".

В 1905 р. до станиславівських крамниць часом заходив дивний пан. Він запитував, скільки коштує той чи інший товар, а отримавши відповідь, пропонував за нього дрібну монету. Продавці, звичайно, відповідали, що не можуть продати річ за такі гроші. Тоді покупець обурювався й говорив, що в такому разі не треба йому ні товару, ні монети. Після чого йшов геть, голосно грюкнувши дверима.

В 1926 р. один місцевий купець користувався своїм статусом душевнохворого як своєрідним "оберегом". Він пиячив, постійно вчиняв бійки й скандали, а прибулим поліцейським показував довідку про своє лікування в Кульпаркові. Мовляв, ну що візьмеш з божевільного? Певний час ці хитрощі діяли, але згодом у поліції ввірвався терпець. Хитрого купця було заарештовано й відправлено назад до психлікарні.

Кульпарківська лікарня, головний корпус

В 30-х роках усе місто веселив дивак, який мав вигляд поважного вченого. Він постійно возив за собою скриню на колесах, стверджуючи, що там дуже цінний винахід і він боїться, як би його не вкрали.

В сучасному Івано-Франківську теж є цікаві диваки. Серед них – відомий пан "Пане, дайте пару копійок", чиї непристойні жарти відомі всьому місту. Певний час у людних місцях можна було зустріти дивного вигляду жіночку, яка погрожувала всім розплатою за гріхи і запевняла перехожих, що вони будуть вічно горіти у пекельному вогні. Словом, диваки й дивачки завжди були і будуть, поки буде жити місто.

Олена Бучик

Джерело: http://kurs.if.ua/news/stanyslavivski_ogoloshennya_istorii_z_zhyttya_miskyh_bozhevilnyh_35754.html