Мирослав Бойчук - український режисер, поет-пісняр, автор документальних фільмів, фотохудожник, тележурналіст, засновник громадського Інтернетбачення Прикарпаття, організатор шоу, ді-джей, колекціонер.
Хто такий Мирослав Бойчук, чим займається і як себе почуває?
На першому місці – кінодокументалістика, потім – пишу тексти до пісень, блогерством займаюся, і фотографую. Хоча фотографія поки що йде в тумбочку, бо ще нічого з тими фото незрозуміло і я їх поки що не вписую в творчий здобуток, бо ще для мене не зрозуміло, чи воно є добре, чи зле. Якщо зроблю висновок, то є така думка в майбутньому зробити якусь презентацію, бо набралося дуже багато матеріалу.
З чого починав Мирослав Бойчук?
А був якийсь кумедний випадок?
А найзнаменитіша моя дискотека відбулася в селі Перегінську, Рожнятівського району. Я тоді почав працювати на ТБ «Галичина». Була задумка зробити новорічну передачу про дискотеку на селі. І ми зробили таку зйомку. Вона в мене є в архівах.
Я так підозрюю, що в тебе і з тих часів, і з часів роботи на ТБ «Галичина» чимало матеріалу збереглося?
Творчій людині в нашому суспільстві важко виживати?
Але я знайшов собі втіху, бо коли переглянути біографії всіх великих українців, то виявиться, що вони були хороші творчі особистості й бідні до неможливості. Тому я цю, скажімо, незаможність додав собі в плюси й сподіваюся, що я великий українець. (сміється)
Можливо в нас суспільство не привчене до того, що роботу мають робити професіонали і тільки в цьому випадку це буде якісно?
Кілька років тому, хоча б нагорі мали бажання підтримати, а зараз, мало, що не мають як, але ще й не хочуть. Я можу розповісти про це на прикладах останніх двох робіт. Знято чотири серії «Франкове Прикарпаття» (перші докумантальні стрічки про історію Івана Франка в Івано-Франківську). Перша серія про те, скільки Франко бував у нашому місті, друга серія «Три кохання Франка», третя «Франкові місця» і четверта про перейменування міста. Перші дві серії вийшли тільки за рахунок того, що Віктор Анушкевичус (колишній мер Івано-Франківська – ред.) дав з власної кишені вісім тисяч гривень і я за ці гроші якось закрив ту діру. А зараз, за браком коштів, я не можу продовжувати роботу.
Більше того, знаючи, що є дві серії цього фільму, жодне івано-франківське телебачення не запропонувало протранслювати фільм.
Всі говорять, як вони люблять Франка, великі вуйки розказують які вони патріоти. А фільмові вже три роки і ніхто з мешканців Івано-Франківська його не бачив.
Це – про Франка. Другий фільм про Небесну сотню. Я, коли робив фільм, думав, що презентація відбудеться в усіх містах і селах Прикарпаття, а в кінцевому результаті презентація двохсерійного фільму (перша серія про Небесну сотню Прикарпаття, друга – про Романа Гурика) відбулася лише раз – в Прикарпатському університеті. При чому, перед цим просили Тисмениця, Бурштин, по школах ми мали фільм показувати… Повідмовлялися.
Чому?
Зараз зрозумієш. От пішли ми в музей Бандери домовлятися, а нам кажуть – зараз вибори, давайте після виборів. Мовчок по нинішній день. Пішли в 23-тю школу, де Гурик вчився. Наче домовилися – по цей день тиша. Тисмениця – перетелефонували й сказали, що вони спочатку мають його передивитися, а потім вирішать чи дозволяти презентувати. Така ось цензура. Бурштин теж мовчить. Байдужість. Може, якби я в ту стіну гупав, то щось би рухнулось, а так…
Можна, звичайно, закинути, що фільм нездалий, але – на «Дніпро-сінема» фільм став лауреатом, кліпи з цього фільму позавойовували різноманітні нагороди.
Можливо незацікавленість суспільства породжена байдужістю влади до будь-яких творчих процесів? Нова свободівська влада демонструє бажання допомагати?
Я в грудні минулого року написав заявку з усіма своїми пропозиціями. Там десь біля п’ятнадцяти пропозицій по різним напрямкам діяльності (кілька фільмів про місцевих знаних людей, тощо). Поки ні від міської ради, ні від обласної ради немає жодної відповіді. Я з понеділка збираюся ще раз звернутися до них з тими самими пропозиціями і нагадати. Вони, принаймні, мали б протягом місяця відповісти – «так» чи «ні».
А на місцеві телеканали звертався?
«3-студія» і «Галичина» мене сильно «люблять», «Вежа» вже півроку говорить добре-добре, але руху немає…
У них там тепер генеральний директор, нова посада, яку вигадала міська влада і котру обійняв колишній рядовий працівник «Вежі» пластун Тарас Зень. Може тепер щось зрушиться?
Не думаю, що щось зрушиться, але Зень – це для мене позитив, бо це один з небагатьох, хто намагається щось робити в тій самій царині що й я. Тому, сподіваюся, будуть позитивні зміни.
Про інші телеканали. Нещодавно створювали ТРК «Карпати», я ломанувся туди – не беруть. Кажуть, що я надто високий спеціаліст і не вартую такої низької роботи. Наскільки я знаю, туди не лише я рвався, а ще кілька спеціалістів, які розбираються в телевізії. Всім відмовили.
Які, в світлі вищесказаного, перспективи розвитку телебачення в Івано-Франківську? Воно взагалі розвивається, чи стоїть на місці?
Я вважаю, що стоїть на місці. Я, наприклад, останнім часом найбільше дивлюся ZIK і скажу, що цей канал дуже рванув вперед. От у Львові немає стільки каналів, як в Івано-Франківську, але якість цього ЗІКа вражає, якщо порівняти з франківськими каналами. У нас і новини на телеканалах примітивні, ніяких розслідувань не проводиться. Все, що вони роблять, може робити одна людина. Навіть без оператора.
В чому причина, що не хоче розвиватися наше місцеве телебачення?
Воно не може розвиватися.
А чому?
Ну, по-перше – все залежить від керівника. Коли керівник не спонукає ніяк до розвитку, то нічого й не відбувається. По-друге – кошти. Наскільки мені відомо, ті кошти, які надходять з бюджету на всі ці канали, не співставимі з тими мізерними коштами, які отримує той же оператор, чи той же журналіст. Працівники навіть матеріально не зацікавлені підвищувати рівень роботи. І, по-третє – на нашому телебаченні працюють «кухарки», тому що нема амбіцій.
Про кошти. Можливо небажання розвиватися і наступати на хворий мозоль різними розслідуваннями пов’язане з тим, що цей мозоль якраз в того, хто ці кошти виділяє?
Абсолютно.
А чи щось зміниться у нас в місті, в державі найближчим часом?
Не зміниться! Тому що в нас взаємопов’язаність кланових угрупувань настільки потужна, що я навіть не уявляю собі, як це зруйнувати. Тобто, цивілізованим шляхом, як від нас цього вимагає світова спільнота – нам зробити це не вдасться, а не цивілізованим нам не позволять. Хоча всі західні суспільства збудували свої демократії недемократичним шляхом.
І що робити нам, кожному на своєму місці?
Працювати. Я, наприклад, завжди коли ще працював оператором на телебаченні знімав півгодинний відеоряд для п’ятихвилинного сюжету, щоб було з чого вибрати. І в мене сюжет завжди був насичений. Я коли фільм знімаю – я знімаю шість, дванадцять, п’ятнадцять годин. А потім з того виходить півгодини фільму. Є з чого вибрати.
В тебе, наскільки я зрозумів, ще є купа не змонтованого, або не зреалізованого, або не презентованого матеріалу. Ти віриш в те, що колись воно все дійде до глядача?
Я, якби не вірив, то зараз з тобою навіть би про це не говорив.
Коли ж це станеться?
А я, паралельно з іншою роботою, все для цього роблю. В мене зараз є проектів вісім. Знімаю матеріал про історію журналістики, знімаю матеріал про історію прикарпатської популярної пісні, практично закінчено фільм про Параску Хому, робиться фільм про Василя Левицького, є бажання зробити фільм про Шептицького в Станіславові (він у нас тут чотирнадцять місяців правив), про Ласло Габоша хочу зробити фільм (в мене є есклюзивні матеріали) Але добитися бодай мінімального фінансування не вдається.
Але, попри все, ти залишаєшся оптимістом?
Абсолютно. А що, зараз плакати і дулю в кишені показувати? Якщо ми перестанемо працювати, то заплісняєвімо й станемо старими дідами. Тому треба рухатись.
Матеріал взято з публікації Інтернетгазети "Версії".
http://www.versii.if.ua/publikacii/miroslav-boychuk-vse-shho-roblyat-ivano-frankivski-telekanali-mozhe-robiti-odna-lyudina/
Немає коментарів:
Дописати коментар