Жодних набоїв. Слово «патрон» походить від латинського «patronus» – у Давньому Римі так називали заможну особу, яка брала під опіку бідних. У Середньовіччі зародилась традиція, коли міста проголошували своїм небесним покровителем того чи іншого святого. Так, заступником Венеції був святий Марк, Києва – архангел Михаїл, Мукачевого – святий Мартін. Станиславів теж мав свого небесного охоронця. От із ним і познайомимося.
Презент від Папи
Коли Андрій Потоцький заснував наше місто, клопоту в нього вистачало й до директивного призначення патрона руки так і не дійшли. Втім ця справа вирішилася сама собою.
У 1678 році старий магнат відправив сина Станіслава в освітню подорож до Європи. У Римі молодий шляхтич був удостоєний аудієнції папи Інокентія ХІ. Схоже, Потоцький сподобався понтифіку і той подарував йому мощі святого Вінцента. А далі почались чудеса.
З Італії магнат попрямував у Францію, звідти рушив до Бельгії. І там з мандрівниками стався прикрий випадок. Потоцький та його люди пливли кораблем по річці Дейл. 27 липня, десь між містом Мехелен та селищем Віленброк хтось чи то невдало кинув недопалок, чи ще якось порушив вимоги пожежної безпеки. Як наслідок – зайнялися запаси пороху і корабель злетів у повітря. Майже весь екіпаж та більшість мандрівників розірвало на шматки. Лише Потоцький, що в той момент тримав у руках релікварій з мощами, та кілька його найближчих супутників, залишилися неушкодженими. З понівеченого корабля їх підібрали бельгійські рибалки. Люди одразу приписали чудесне спасіння мандрівників небесному заступництву святого Вінцента.
Медьоріт з гравюри «Корабельна катастрофа Станіслава Потоцького, старости коломийського»
Подія набула такого розголосу, що амстердамська друкарня Шронебека випустила медьоріт (паперову листівку) з гравюри Романуса де Хуга «Корабельна катастрофа Станіслава Потоцького, старости коломийського».
По поверненні, як пише історик Садок Баронч, «бажаючи вшанувати дорогоцінні останки св. Вінцента і переказати нащадкам дорогоцінний випадок, Станіслав заложив їх з великою урочистістю у станиславівський колегіаті». Там же, на срібній табличці, було поміщено опис чудесного порятунку на водах.
У списках нема
Святий Вінцент не обділений увагою істориків та краєзнавців. Однак жоден не потрудився з’ясувати, а який саме з отих Вінцентів був покровителем Станиславова. Якщо заглянути до енциклопедії, то побачиш – цілу галерею. Найбільш поширені:
Вікентій Аженський, діякон з Гасконі, замучений близько 300 року.
Вікентій Колліурський, замучений у Галлії десь між 294 та 304 роками.
Вікентій Сарагоський, діякон, замучений у Валенсії в 304 році.
Вікентій Леринський, богослов, помер своєю смертю у Галлії у 450 році.
Вікентій Кадлубек (1160-1223), єпископ краківський, блаженний.
Вікентій Фереріуш (1350-1419), монах-домініканин, похований у Франції.
Вікентій де Сан-Антоніо (1590-1632), католицький мученик, замордований японцями у Нагасаки.
Вікентій де Сен-Поль (1581-1660), засновник згромадження Отців Лазористів, помер у Парижі.
І ще є ціла купа святих і блаженних Вікентієв, тобто Вінцентів, які померли після вікопомного візиту Станіслава Потоцького до Риму. Номери 5, 7, 8 були канонізовані після 1678 року. Всі решта поховані будь-де, тільки не у Римі. Між тим, історик Юзеф Грабовський у книзі «Скарб колегіати станиславівської» наводить дані, що рештки святого Вінцента Мученика дістали з римських катакомб. Отже, його прах вже давно перебував у папській столиці. Тож чиї рештки спочивали у нашій колегіаті?
Дослідниця Ольга Цівкач висунула гіпотезу, що то був Вікентій Сарагоський, покровитель лісників, лісорубів, рільників та виноробів, чий день католицька церква відзначає 22 січня. Його традиційно зображують молодою людиною із пальмовою гілкою в одній руці та косим хрестом у другій. Крім лісників і виноробів, Вінцент є небесним патроном Валенсії, Лісабону та Віченци. У жодному джерелі Сарагоський мученик ніяк не пов’язаний зі Станиславовом, а його мощі рівномірно розподілені між Португалією, Францією та Італією. А «наш» Вінцент був привезений майже у повному «комплекті». Отже, інтрига залишається – історичний прототип станиславівського патрона досі не ідентифікований.
Святий на всі випадки
Коли рештки Вінцента привезли до Станиславова, у колегіаті вже зберігались реліквії святих Євстафія, Флоріана і Мауріція. Однак, пам’ятаючи, що саме Вінцент врятував сина від загибелі, Андрій Потоцький урочисто проголосив його патроном нашого міста.
Перше чудо на новій батьківщині трапилось при внесенні мощів до станиславівського костелу. Для численних глядачів спорудили високий кількаярусний поміст. Під вагою людей він обвалився, але ніхто не постраждав. Зрозуміло, що чудовий порятунок приписали небесному заступнику.
А потім почалася війна. У 1683 році турки взяли в облогу Відень. На допомогу австрійський столиці вирушило польське військо. Однією з гусарських хоругв командував 23-річний ротмістр Станіслав Потоцький. Під час кавалерійської атаки молодий магнат далеко вирвався вперед, був оточений турками і вбитий. За своїм варварським звичаєм вони відрубали бідоласі голову та в якості трофею віднесли у шатер великого візира.
Після перемоги християн слуга Поніковський знайшов безголове тіло господаря. Хтось порадив заглянути у шатро візира. Там слузі відкрилась страшна картина – на дорогому перському килимі височіла ціла гора чоловічих голів. Марно він намагався розшукати серед них Станіслава – обличчя були перекривлені гримасами болю та вимазані кров’ю. Старий слуга добре розумів, що з ним зробить Андрій Потоцький, якщо той привезе безголового сина. У відчаї він прошепотів молитву святому Вінцентові, аби той допоміг впізнати Станіслава. І в ту ж мить промінь сонця впав через відкинутий полог шатра та освітив голову, в якій Поніковський впізнав свого молодого господаря.
Потім мощі святого Вінцента сотворили ще багато чудес, які були ретельно занотовані до костельної книги. Завдяки ним зцілювали хвороби, рятували життя під час небезпек та, навіть, знаходили втрачену худобу.
Його тримали янголи
Де та як зберігались мощі святого? Історик Грибович пише, що костел мав дві каплиці з лівого та правого боку.
«Вони виготовлені із закордонного мармуру, який був привезений з Італії, та містять чотири прекрасні колони та мармурові п’єдестали. На одному з цих вівтарів, по праву руку, є мармурова труна, в якій лежать мощі св. Вінцента, патрона нашого міста. На тому ж вівтарі, у золотій посудині, є також голова цього святого. В день св. Вінцента у костелі відбувається велике храмове свято».
На жаль, історик не зазначив, на яке число припадав отой святковий день, що спростило б ідентифікацію святого. До того ж, Грибович трохи прибрехав, оскільки інші джерела свідчать, що голова патрона зберігалась не в золотому, а в срібному релікваріумі.
Збереглись старовинні фото того вівтарю. Він мав масивний постамент, на якому стояли мармурові скульптури двох уклінних ангелів. Вони підтримували саркофаг із мощами, який увінчував картуш із короною та рельєфним зображенням лицаря з мечем і щитом, прикрашеним гербом Потоцьких «Пилявою».
Скульптурну композицію виконав невідомий різьбяр десь у 1730-1740-х роках. Щопонеділка перед вівтарем правилась урочиста меса, після чого вірні отримували доступ до цілування голови святого.
Після Другої світової війни більшість поляків залишили Станиславів. Пробощ Казимир Більчевський вивіз до Польщі найцінніші храмові речі. Від вівтаря св. Вінцента до наших днів якимось чудом збереглися лише скульптури двох ангелів, яких можна побачити в експозиції Музею мистецтв Прикарпаття.
А мощі опинились у костелі Матері Божої Страждальної у польському місті Ополе. Але там їх разом зі срібним релікварієм викрали у 1970-х роках. Таким чином станиславівський небесний патрон незрозуміло звідки виник і невідомо куди подівся.
Джерело:
Немає коментарів:
Дописати коментар