До недавна не розумів, чому ті, хто відкрито пише про стан справ в Україні - брехню, злодійство, корупцію, провалені реформи, продажних чиновників, суддів... і т.д., в тому числі і я - досі на свободі.
Чому в диктаторсько-пархатій Україні мене і мені подібних, досі не заарештували та не посадили в тюрму?
Нині в інформаційних дописах, все частіше багато хто насмілюється вже й конкретні прізвища називати.
Я зробив висновок, що така "бездіяльність", - також продуманою: мовляв, ви собі там на диванах триндіть скільки хочете, своєю писаниною випускайте свою ж пару, а ми, тимчасом, і далі будемо своє робить.
Ну посудіть самі: щодня читаємо (слухаємо, дивимось) по кілька десятків повідомлень про факти корупції, дерибану, знущань ТЦКашників, продажність суддів, чиновників, поліціянтів, військовослужбовців... І що? Від того щось змінилось? Ні. Все залишилось в тому ж стані, як і було. Але... людина написала пост, розповіла про своє наболіле... ПарУ випустила і... замовкла. Тож мітингів, страйків, протестів не буде, бо ж угода із совістю вже відбулась.
Немає коментарів:
Дописати коментар