Мирослав Бойчук про Євробачення-2024. Висловлюю свої особисті думки, які не претендують на істину:

 

1. Євробачення - це не пісенний конкурс, а політизоване шоу... в основному, для очей і для промивання залишків мізок з елементами пропаганди не християнських цінностей. Із 25 учасників я нарахував, мінімум 5, з відверто не традиційною орієнтацією.

2. Перемагає не пісня, а географія: Україну та Ізраїль підтягнули глядачі. Одних розкидала війна та заробітчанство, других... здогадайтесь самі... Жид, де б він не жив, буде підтримувати тільки жида.

3. Українське жюрі - це повне ігнорування християнськими та державними принципами: 12 балів геєві, 10 - москальці під жидівським прапором, котра підтримує расєю.

4. Сподобались француз Сімон, німець Ісаак, виконавиця з Люксембургу Талі і португалка Іоланта... ага, і ще Вірменія.

5. Найцікавіше виглядали (на екрані внизу, праворуч) жінки-сурдоперекладачки музичних номерів. Вони ніби прагнули переконати всіх в тому, що це шоу не обов'язково слухати. Можна, просто, дивитися.

6. Звук жахливий. Живого - мінімум. Надзвичайно велике нагромадження комп'ютерних звукових примочок. В мене досить крутий "ящик", але я не міг добре розчути навіть української мови.

7. Серед плюсів - крутелезне світлове шоу та робота операторів та режисерів.

8. Доречності: Вигнання Йоста Кляйна, відомого своєю прихильністю до росії та співпрацею з росіянами. Статуетка, в руках гея Nemo, що означає Ніхто, "гєгнула" в кінці символічно і промовисто: там має бути не мікрофон, а фалоімітатор.

На світлині: навіть Мася не могла дивитись на екран.