Мене часто просять підтвердити цитатами з Біблії якісь суперечливі моменти, які виникають між людьми в розмовах на релігійну тему, бо знають, що я не полінувалася так звану Книгу книг прочитати, проаналізувати, багато чого в ній звірити на рахунок самозаперечень, неточностей і такого решта, присвятивши цьому пару років. Чого не роблять майже всі, навіть фанатично віруючі, християни через лінь вникати в довгі, нудні, важкі, плутані, часто тавтологічні, криваві і навіть до смішного наївні та схожі на буйну фантазію чи галюцинації тексти.
Звісно, краще задовільнити себе готовими, розжованими як потрібно і вигідно в кожному окремому випадку тлумачення всечесних церковних отців і дати собі спокій. Ну бо тексти ці треба розуміти не буквально саме там, де буквально їх розуміти просто соромно навіть перед самим собою.
Головне, що через конче вроджену гріховність, безкінечні покаяння, пожертви та щирі чи автоматичні молитви – пряник вічного життя чудово пролазить! Ну бо як би без якоїсь раби божої тети Христини чи раба божого вуйка Михайла і навіть без вище поставлених рабів божих панів і пань обійшлася вічність? Та ніяк! Всі вони мусять вмерти, зігнити, аби воскреснути для суду, вічності і раю. Ну бо кожен хрещений (як гідний, так останній покидьок) свято вірить, що буде в раю, а не в пеклі. А засумніватися в цьому, особливо на рахунок себе – це значить засумніватися в божому милосерді. Тому, все зшито, як треба. 
А ще віруючі ніяково запевняють, що Старий Заповіт – то неактуально. Новий же Заповіт не дає підстав для критики, бо там все лише про любов, милосердя і спасіння, завдяки вселюблячому Ісусові Христу.
Як виглядає Ісусова вселюбність і його методи спасіння не в церковних деклараціях, а в біблійних деталях, подаю тут концентровано для надто лінивих чи зайнятих пірнати в Біблію.
Гадаю, хто прочитає вдумливо, той не образиться. Бо я поважаю віруючих людей, але не в силі поважати релігійну ідеологію, якою всіх намагаються з колиски зомбувати, змалку блокуючи в людині розвиток критичного та аналітичного мислення, що, на мою думку, нашому суспільству (і далеко не від нині!), на велику шкоду.
=========================
І так: що би ви подумали про зголоднілого чоловіка, який розтрощив мікрохвильову піч, помстившись їй за те, що вона не розігріла йому страву за одну хвилину, хоча знав, що страва розігрівається лише за хвилин десять? Подібно поступив Ісус з деревом, проклявши його на загибель, бо не знайшов на ньому плодів, на які ще не було пори. (Мт.21:18-22; Мк.11:13-21).
Але Ісус не просто чоловік, якого назвали найдобрішою людиною на землі, Біблія нам подає його, як божество! Якщо визнавати його слова і дії божественними, то пропоную задуматися: що воно таке – божественність.
Новозавітна філософія Ісуса виглядає набагато кращою, ніж філософія Старого Заповіту. Але це, на жаль, лише на перший погляд. Для повної картини біблійної версії особистості Ісуса відхилимо трохи вигаптувану красивостями завісу, за яку в християнстві підглядати не прийнято, ба навіть гріх. Та для нашого щирого прагнення дізнатися більше правди, тим паче – святої, попросимо той гріх трохи зачекати.
Отже, починається історія Ісуса зі запліднення Святим Духом дівчинки-підлітка – Марії, не питаючи її згоди, а поставивши перед фактом. Мовляв, тебе обрано і ти вже вагітна. (Мт.1:18; Лк.1:35). До речі, нічим оригінальним цей біблійний епізод навіть в біблійні часи не відзначався, так як чимало інших релігій – ассирійських, вавилонських, єгипетських, китайських, індуїстських, елліністичних ще задовго до появи Ісуса хизувалися непорочними зачаттями своїх богів. Проте, в християн це й нині не викликає жодної підозри чи сумніву, бо з ким ще, як не з Ісусом, все було по-найсправжнішому?!
Під час свого служіння, Ісус, на диво, погано знав старозавітне Писання, на яке часто опирався. Наприклад, він заявляв, що ніхто з землі на небеса не возносився, хоч у вихорі на небо вознісся Ілля. (Ін.3:13; 4 Цар.2:11) Або казав, що хто в нього увірує «… у того, як сказано в Писанні, із черева потечуть ріки води живої». (Ін. 7:38) Проте, ніде в Писанні такого не сказано.
Не орієнтувався Ісус і в тому, як влаштовано світ і як у ньому все відбувається: наскільки працьовиті птахи; чи краса лілеї є її одягом, чи її власним голим тілом; чи треба будувати плани на завтрашній день, чи жити лише нинішнім та сподіватися лише на Бога і т.і. (Мт.6:25-28)
Серед найгіршого, що Ісус видав своїм адептам – це шокуюча антисанітарна настанова про те, що їсти немитими руками, це нормально і не опоганює людину! (Мт.15:1:11) А вони їли тоді руками. Отже, всевідаюча іпостась Творця світу прийшла з іншого виміру, щоб дати далеко не найкращі, якщо не найгірші настанови людям. Словом – Ісус і здоровий глузд не завжди ходили разом. Другий здебільшого блукав хтозна де, покидаючи напризволяще такого ж непосидючого першого.
Важко часом притулити Ісуса й до пацифізму, якщо вірити його запевненням, що він не мир у світ принести прийшов, а меч та поділ між людьми, навіть найріднішими! В його словах звучить жорстокий намір кинути на землю вогонь і бажання, щоб він негайно запалав. (Мт.10:34-36; Лк.12:49-51-53) Якось Ісус велів прикупити мечів навіть своїм учням. (Лк.22:36) Здавалось би, навіщо? Але, як відомо, Бог мало чого годен досягти без людей, орудуючих на свою голову мечами за боже право.
Що ж, дякуймо Ісусові за війни, за поняття «розділяй і володарюй», за страждання мільйонів невинних жертв, сирітство, тортури завдяки його мечу, спрямованому чомусь не на диявола, волею божою коронованого на князя цього світу, а на нещасних людей, яких цей диявол підступно і постійно (за запевненнями священиків) зводить на гріх. Тут виглядає так, наче би якийсь чоловік підселив своїх дітей в будинок, де мешкає маніяк. І коли той маніяк ґвалтує та знущається над його дітьми, батько замість вигнати маніяка, приходить та ще й сам допомагає маніяку лупцювати своїх дітей до крові.
Взагалі – Ісус був радикальним націоналістом і навчав своїх учнів не допомагати язичникам, а лише ізраїльтянам і сам такої практики дотримувався. Чудовим взірцем цьому є випадок з хананеянкою, де він хананеян, як іншу національність, обізвав собаками. І допоміг жінці тільки тоді, коли вона від розпачу себе собакою визнала. (Мт.10:5-8; 15:22-28; Мк.7:25-30)
Вражаючим є і систематичне накладання на різні життєві моменти правил, які неможливо виконати. Наприклад, якщо лише глянути хтиво на гарну жінку, значить заробити собі пекло після смерті. (Мт.5:28-30) Але якщо ви зрілий чоловік і за все життя ні разу не глянули хтиво на якусь красиву жінку, то у вас проблеми зі здоров’ям психічним чи фізичним, або й разом узятими. Я вже мовчу про Ісусову рекомендацію вирвати собі за цей гріх око…
Виходить – Ісус продукує нереальні для виконання правила, щоб переконати вас, що ви недосконалий і заслуговуєте пекла. І тільки він, новоявлений спаситель, може вам допомогти. Повірить людина – і неминуче застрягне у токсичних відносинах з таким «спасителем».
І ще про хтивість. Для особливо відданих цей Ісусів маразм стелить доріжку до самокастрацій. Ісус дуже похвально відзивається про тих, хто здатний каструвати себе в ім’я його релігійних ідей і закликає до таких дій, запевняючи, що хто може це вмістити в своїй кебеті, той вмістить. (Мт.19:11-12)
Не соромисвя Ісус і вкрасти руками своїх учнів. Якось велів їм без дозволу хазяїна забрати ослицю з ослям для своїх потреб. (Мт.21:1-3: Мк.11:1-3) Не гребував і брехнею, коли сказав братам, що не піде на свято, а потім подався туди таємно сам. (Ін.7:8-10). Брехнею, наприклад, виявилися його запевнення, що не всі присутні довкола нього встигнуть померти, як відбудеться його друге пришестя. Або те, що всі, хто буде вірувати в нього, питимуть отруту і вона їм не зашкодить і т.і. (Мк. 16:18)
Хвороби і їх зцілення за словами Ісуса – це спосіб прославлення Бога. Осліпити якесь дитя, щоб його зцілити вже дорослим лише ради демонстрації божої слави, а на інших сліпих дітей у світі просто махнути рукою – це як називається? (Ін.9:1-7) Або дати Лазарю во ім’я божої слави пережити смертельну агонію, а потім воскресити, тобто витягнути з раю назад у так званий грішний світ для нової смерті… Дуже «милосердно»! (Ін.11:4, 14-44) Без цинізму і жорстокості, як бачимо, милосердний Бог свою славу просувати не здатний.
Зауважу, що зцілювальні здібності Христа не такі вже й значущі, як на порівняння. Наприклад, для зцілення сліпого йому знадобилися аж дві спроби, бо з першої спроби у Бога не вийшло. (Мк 8:22-25) А щоб вивідати діагноз хлопчика всевідаючому божому Сину, який знав наперед і долю людства, і долю світу, спотребилася допомога свідків. Він мусив розпитувати батька, скільки часу його син хворіє. (Мк.9:17-21)
В цілительських здібностях Ісуса перевершили навіть апостоли. Ісус мусив щось розтирати по очах слабого, іншого брав за руки, словом – здійснював всілякі процедури, розпитував подробиці ситуації, а ось апостолові Петру достатньо було пройти мимо і сама його тінь зцілювала всіх, на кого впала. (Діян.5:12-16). Якось геть не солідно виходить, як на Бога-Сина. А коли торканням до одежі Ісуса зцілилася якась жінка, він доскіпувався до оточуючих, хто це зробив, бо забрав у нього всю силу! (Лк.8:43-46; Мк.5:25-32) Дивина тай годі як на божественну всемогутність.
Взагалі Ісус часто зовсім не виглядав на божество в реагуванні на різні ситуації. Наприклад – плакав. Плач – це спосіб організму позбавитися від емоційного перенапруження. А перенапружений плаксивий Бог – це вже проблема. (Лк. 19:41-44; Ін.11:32-35; Євр 5,7)
Ісус також боявся нападу. Так і написано, що він не ходив по Юдеї, бо там були люди, які мали на меті йому нашкодити. Підозріло й тут сприймається божество, нібито здатне на всякі чудеса, проте боїться нападу звичайних людей. (Ін.7:1). А як в такому разі виглядає його наука: не противитися злому і навіть якщо вдарили, підстав інший бік для биття? Людей навчаю, а сам боюся і не виконую?
А ще Ісус дивувався. Якийсь сотник з Копернаума попросив Ісуса через старійшин зцілити його вірного слугу, не заходячи в його дім, а лише наказавши «зцілися!» на відстані. Ісус був такою вірою дуже здивований. (Мт.8:10; Лк.7:9) Але якщо ти божество, яке знає все наперед, то ти не можеш бути чимось здивований. А якщо дивуєшся, значить не знаєш.
Знаменитий дебош з перекиданням столів у храмі виправдовувало б емоційну дію звичайної людини, але з боку добродушного божества це виглядає досить неврівноважено. Адже, в храмі продавалося те, що належало жертвувати Богу. (Ін.2:13-15). Це так, якби нині явився Ісус і порозкидав свічки в церкві та заборонив продавати за гроші такі церковні послуги, як похорон, шлюб, хрещення дітей, освячення всього на світі, починаючи від помешкань та машин і завершуючи зброєю, гральними автоматами та нічними клубами.
У своїй позиції щодо добра і зла Ісус не заперечував Старого Заповіту, а навіть наголошував, що прийшов не порушити Закон, а виконати; (Матв.5:17) що «швидше небо і земля минуться, аніж хоч одна рисочка із Закону пропаде». (Лк.16:17). Наприклад, цей страшно милосердний Ісус докоряв своїм одноплемінникам за те, що вони не вбивають своїх дітей, коли ті на них злословлять: «Хто злословить на батька чи матір, тому смерть має бути” (Мк.7:9-13; Матв.15:3-8), а значить не виконують диктованого Богом Мойсеєвого закону, а живуть за законами людськими. Я б тут уточнила: проявляють нарешті всупереч Богу – людяність.
Тут (і не тільки тут) Ісус геть чисто забуває, як він сам ставиться до рідної матері, пащекуючи до неї «Що тобі, жоно, до мене!», (Ін.2:4) а в подальшому навіть не бажає з нею бачитись, заявляючи, що його матір’ю і ріднею є ті, хто виконує Божу волю. Ісус, виходить, натякає, що його мати і його рідня не виконували божої волі. Як у нас кажуть: мали панський розум! Ісус навіть розіп’ятим на хресті не звертається до рідної матері словом «мамо», а образливим – «жоно»: «Оце, жоно, твій син» і віддає її за матір своєму учневі. (Ін.19:25). Цікаво, як би почувалися матері-християнки, якби їхні діти брали з Ісуса приклад і кликали їх не «мамо», а «жоно»? Хоча, є й такі, що в тій чи іншій мірі цей приклад беруть і навіть до гіршого удосконалюють.
До речі, відносно сім’ї, Ісус говорив, що лише той достойний бути його учнем, хто зненавидить батька, матір, жінку, дітей, братів, сестер і до всього ще й власне життя. І говорив про це не раз. (Лк.14:26,33; Матв.19:29; Мт.10:37-39; Мк.10:29-31; Лк.18:29-30).
Ну а тепер про тих, кого Ісус любить, і кого не любить: «Кого Я люблю, тих викриваю і караю». (Одкр.1:19) Це помітно. Бо життя тих, хто не має гідності і совісті здебільшого протікає і вдаліше, і легше, і заможніше. Очевидно Боженько їх не викриває, не карає, а леліє та оберігає, навчаючи добрих і гідних їм терпіти, прощати, щоку їм для биття підставляти, не противитися злому, яке вони чинять, і навіть за них молитися.
Класно у світі паскудам! І тут поживуть, топчучись добрим по головах, і на тому світі їх спасуть молитви добрих. Питання, для кого тоді уготоване пекло? Вам не здається, що в Ісуса геть чисто збочене ставлення до людей, яких він як любить, так не любить, навчаючи добрих терпіти паскудам, коли його власна доброта наповнена карами?
Окрему розповідь можна було б присвятити притчам Ісуса. Та обмежимося тим, що в притчах про дії різних панів та рабів йде порівняння головного героя притчі з Богом. Звідси ми бачимо й характер Бога-Отця – кровожерливий та невмолимо страшний у своїй помсті людям за несправджені очікування від них. Ісус же, про якого нам втовкмачили думати, як про саму любов, підтримує політику Отця карати людей за погані поступки їхніх предків. Совіти також колись скопіювали собі цю біблійну політику, аби таврувати невинних «дітьми ворогів народу», переслідувати та цькувати їх.
Для просування своїх ідей Ісус не цурався залякувань та погроз, мовляв, після смерті відмовиться від тих, хто проігнорує рекламувати його в цьому світі. (Мк.8:38; Лк.9:26; Мт.10:32; Лк.12:8-9; Мк.8:38; Лк.9:26) Ну й звичайно, він прорікав жахливі кари й тим, хто матиме власну думку і не послухається його та його учнів. (Матв.10:14; 11:21-24; Лк.10:13-16). Взагалі то, кари за інакомисліє – є лейтмотивом всієї Біблії. З цього й варто робити висновки.
Під кінець земної активності Ісуса варто відмітити, що в Гетсиманському саду його іпостась спасителя воліє уникнути розп’яття. Ісус так напружився від цієї вкрай некомфортної перспективи, що аж спотів кров’ю. (Лк.22:41-44; Мк.14:35-39; Мт.26:39-44) Тобто, він разом зі своїм небесним Отцем (бо на все божа воля) створив для людей світ повний страждань і смертей, помістивши в ньому князювати ще й ворога людства – диявола, а брати участь в тому, що сам створив, боїться так, як не боявся жоден у світі звичайний чоловік, щоб від страху аж спотіти крив’ю. Дуже благородно і божественно!
Однак, сповна натура біблійного Христа відкривається ближче до кінця Нового Заповіту в контексті його другого пришестя. Якщо ви думаєте, що чекати Ісуса треба з великою радістю і пієтетом, і що він постане в промінні найсвятішої любові, то тяжко помиляєтеся!!!
Насправді на землю спуститься з «небесної тверді» справжнісінький монстр з металевими ногами, який сипатиме жахливі помсти та гнів, поступово спопеляючи всю планету і все живе на ній за те, що не всі люди мислили і поступали так, як він. (2Фес.1:7-9) Так він відіграє на землі спектакль з лозунгами про всепрощення; про любов до ближнього і ворога; про підставлення другої щоки, коли тебе вже по одній огріли.
Словом, сліпо прославлене на землі божество милосердя і любові повернулося у свій справжній небесний стан, яро демонструючи протилежні крайнощі: гнів, ненависть, нерозбірливі масові кровопролиття за неугодні йому дії і думки окремих людей. Саме вкінці Біблії бачиться повне розкриття особистості Ісуса. Почав з малого – сказав, що вб’є дітей жінки Ієзавелії за те, що вона не дотримувалася його вчення. (Одкр.2:21-23) Ісус уже пожив і на землі, і на небі та так і не зрозумів, що вбивати дітей за проступки їхніх батьків несправедливо, ні по-божому, ні по-людськи.
Далі Ісус розповідає, як віруючі з його допомогою будуть панувати над іновірцями-язичниками і будуть трощити їх, мов глиняні горщики. (Одкр.2:26-27) Ну а опісля, звісно, починається м’ясорубка по всій землі. Починає її Ісус із випускання на землю істот, що сіють війни і «вершника смерті», який організовує різню на четвертій частині землі. (Одкр.6:3-8)
Глобальні передсмертні муки людей під атакою подальших кривавих Ісусових винаходів просто вражають! Третина землі згорить. Третина води перетвориться на кров, Ісус навіщось уб’є третину водяної фауни, а пізніше потопить третину кораблів. Ще одна третина води стане непридатною для пиття, від чого помиратимуть люди.
Примітно, що Ісус навіть не розуміє, що сталося б із землею, якби на неї впала хоч одна зірка. «…сонце затьмариться, і місяць не дасть свого світла, і зорі попадають з неба…» (Мт.24:29) «…я побачив зірку, що впала з неба на землю» (Одкр.9:1) Але Ісусове невігластво таке ж біблійне, як і зорі, які вважаються маленькими світилами, які, очевидно, Бог міг тримати в подолі своєї туніки, прикріплюючи їх до тверді небесного купола. Бо найбільші світила в небі за Біблією – це лише сонце і місяць. Хоч останній світилом не є, бо тільки відбиває світло сонця.
Далі на людей нападе саранча, кожна розміром з коня, але з людськими обличчями і скорпіонячими укусами. Тут важко уявити чи то щось особливе курив Іван Богослов чи сам Ісус, аби сягнути таких «галюніків». Але як би там не було, хто є християнином, той мусить вірити, що в Біблії подано все саме так, як відбувалося колись і відбуватиметься в майбутньому. То ж кріпіться знати, що далі Ісус відправить ангелів організувати вершників у вогняних обладунках, які вб’ють третину із решти населення землі. Вас, напевно вже не здивує, що голови коней під цими вершниками розміщені на хвостах, а спереду в них голови лев’ячі, які дихають смертоносним вогнем. (Одкр.8:1-9; 19) Де в цих коней дупа, навіть не питайте.
Менш більш підрахувавши нищення до цього моменту, бачимо, що половина населення землі Ісусом уже вбита. А це – мільярди людей! Особливо примітне тут те, що одяг Ісуса просякнутий кров’ю, а на його стегні красується татуювання: «Цар царів і володар володарів». В Ісуса неабияка розпірка на одязі, щоб татуха була в усіх на виду. (Одкр.19:13-16)
До речі, ті із заляканих, нещасних і ще живих людей, хто буде в змозі поклонитися звірові з сімома головами, десятьма рогами, з якогось дива посеред цієї різні популярному, той буде мучитися у вічному вогні перед самим носом Ісуса і ангелів. Бо Ісус з ангелами готовий вічно в притик насолоджуватися такою ж вічною агонією людей, які насмілилися поклонятися не йому. (Одкр.13:1-2; 14:9-11)
Коли ж Ісус вирішить помаленьку закруглятися з людством, то за версією Біблії він дістане щось зі свого небесного сільськогосподарського інвентаря, яким людство буде пожато. Ті, що зігнорували Ісусове вчення будуть кинуті в гігантську бочку для чавлення винограду, а кров почавлених у ній людей витече, утворивши глибоке озеро діаметром в 300 км. (1600 стадій). (Одкр.14: 14-20) Перед такою несусвітно- кривавою натурою Ісуса хай сховаються всі монстри Всесвіту!
Та це ще не все. Перемога над інакомислячими і всіма решту, тобто повний геноцид тих, що потрапили під руку ангельській армії з полками жахливих створінь під проводом Ісуса, нарешті застановилася організацією поїдання трупів птахами. (Одкр.19:17-21)
Як бачимо, Ісус поносив на землі маску любові, хай і суперечливої, дивакуватої та неприродної, але навіть така не приросла до нього. Він таки довів, що є викапаною копією свого небесного Отця і перейняв від нього усі риси: і слабку логіку; і брехливість; і нестримну жорстокість, вічно гнану егоїстичним гнівом; і все решту найпаскудніше як на небі, так і на землі.
Тримаймося. Жодному зомбуванню не даймося. ПЕРЕМОЖЕМО!
Слава Україні і нашим героям!!!
Немає коментарів:
Дописати коментар