Воно продиктоване досвідом всього мого життя. Але цей пост не про мене, а про Україну.
Чи є закономірною та ситуація, в якій опинилась наша держава, а з нею і весь український народ? Переконаний, що так.
Проведу паралель між окремою людиною та державою.
Уявіть собі, що якась родина, проживаючи в гуртожитку серед таких самих як вона, все життя крала та брехала. Потім, отримавши окрему незалежну кімнату, головою сім'ї обрала того ж злодія та брехуна і продовжила свій життєвий шлях у старому дусі. При цьому розвалила двері та вікна (армію-кордони), голову та його наближених зробила надбагатими, а всіх інших надбідними. Родинний виробничий цех розвалила, знищила в квартирі зелень, звела на нівець медицину, освіту, право... Той, хто крав та брехав - отримали все, а всі інші - закон, написаний тими ж злодіями та брехунами. Чи могла така родина розраховувати на те, що при таких обставинах, вона буде жити в достатку та комфорті? Для мене - це зарпитання є риторичним... До цього додам, що сам народ (тобто ми з вами) таку ситуацію і створили, обираючи собі до "високих корит" Царів, які дбають не про нас з вами, про себе, любимих.
Ось так: як ми давали,- так нам і віддається. При цьому навіть війна та особливий стан нас не дуже змінив. У владі (верховній раді) - ті ж злодії, війна багатьма використовується, як спосіб, власного збагачення, багатомільярдні закордонні вливання діваються не знати куди, зомбоящик продовжує брехати ротами і тих, хто сприяв приходу війни, нас закликають затягувати пояси в той час, коли висококоритна братва продовжує жити "в шоколаді", а їхні дітки порозтікались по соїх закордонних маєтках, та звідтіля продовжують "дуже любити неньку Україну".
25.11.2022 р.
Немає коментарів:
Дописати коментар