Мирослав БОЙЧУК: Історія однієї зіпсованої світлини з минулого століття.

 

 Був час, коли бездумно сканував старі фотоплівки. Бездумно, бо то була виключно механічна робота і розглядати кожен кадр не було коли.

Останнім часом насолоджуюсь тим, що переглядаю ті відскановані світлини не квапливо. Це дає мені змогу не просто згадати той час та людей, але й звернути увагу на деталі.

Ось і ця світлина із розряду бракованих. Через неуважність клацав на одну плівку двічі. Тут на кадр з весілля моєї двоюрідної сестри наклалась світлина з Тисменицького Будинку Культури.

На передньому плані наш сусід - дядя Ваня з своєю "подружкою", яка прийшла після смерті його дружини Наталки. Дядя Ваня все життя працював продавцем у продуктовому магазині, що на вулиці Коломийській (Івано-Франківськ). Тільки сьогодні помітив, що наш скромний сусід був орденоносцем. А ще пам'ятаю, а вірніше не пам'ятаю, щоб ми, при тогочасних часткових дефіцитах продуктів, хоч раз скористалися привілеєм сусіда - продавця.

На задньому плані, накладом на світлині, тогочасна директорка Тисминецького будинку культури Оля з своїм співмешканцем (не згадаю як звали), тодішнім керівником Богородчанського гурту "Горяни". Поруч я - бородатий.

На початку нашого знайомства Оля була нормальною людиною: чуйною, чесною, а потім (коли стала на керівну посаду) змінилась кардинально. Любов до грошей переважила в ній все людське.

На відео: фрагмент моєї дискотеки у Тисмениці.

На світлині: мій напарник по проведенню дискотек Михайло П'ятничук.
На мені та "любов" відбилась фінансово: рік я крутив дискотеку на чесне слово. З місяця в місяць Оля переконувала мене, що розрахується. Треба трохи почекати до кращих часів. Я вірив. Тому ми з дружбаном (Михайлом П'ятничуком) справно здавали всі кошти, за виручені квитки, у касу.

В кінці року, коли відкладати розрахунок вже не було як, Ольга придумала вихід із становища: склала акт про те, що я зіпсував платівки, в акурат на суму, яка накопичилась в бухгалтерії на мою платню.

Досі жалкую, що тоді, просто, гримнув дверима... Молоде було, дурне... Тоді б мені та й нинішній розум...

На світлині: готуюся до проведення дискотеки у Ямниці.

Згодом з'ясувалось, що ніякі кошти в бухгалтерію не здавались. Всі квитки були "ліваками". А зароблена нами дискотечна виручка (а то були досить не малі гроші), просто, присвоювалась із дотриманням "таблички ділення" з потрібними людьми. Дехто на ті кошти започаткував свій бізнес та став Народним...

На світлині: Кручу дискотеку у Перегінську.

За простими арифметичними підрахунками: щотижня ми виручали від 300 до 600 і більше рублів. Беремо в середньому - 500. множимо на 48 тижнів (свята рахувати не буду). Виходить 24 000 рублів... І це тоді, коли долар коштував 63,7 копійки!!!!!!

Тепер я вже точно знаю, за який рахунок скромна директорка районного Будинку Культури, виїхала в Америку і живе там до нині не бідуючи...

Ось такі спогади з цією, зіпсованою моєю неуважністю, світлиною.