Останнім часом я став дуже мирним Уже не хочеться нікому нічого доводити. Просто мовчки спостерігаю за тим масовим божевіллям, яке відбувається у всіх сферах нашого життя. Але тут промовчати не вдасться. Бо публікація на сайті Олесі Білаш стала вибухом бомби. Бо вона - про справжній справжній терористичний акт в культурній площині.
Йдеться про публічне сповіщення одного з найпрекрасніших артефактів української пісенної культури нашим відомим рокером (чи панк-рокером?) Олегом Скрипкою.
Одразу скажу, я не торкатимусь ні творчості, ні сценічної естетики, ні вокальних особливостей Олега Скрипки. Скажу лище, що на кожен товар сьогодні існує свій покупець, тим більше, якщо товар потужно розпіарений. Та й час такий нині темний (a hard time) - коли фріки і різні інфернальні феномени в особливій ціні.
Але навіть у цьому божевільному світі є якісь правила і закони - юридичні, моральні, духовні, які порушувати категорично заборонено. Зокрема, закони про Авторські права...
Я не знаю, хто або що спонукало Олега Скрипку взяти в роботу всесвітньо відомий твір композитора Олександра Білаша та поета Дмитра Павличка "Два кольори". Неймовірно красивий і глибокий твір, який в різні часи блискуче виконували Дмитро Гнатюк, Анатолій Мокренко, Василь Зінкевич і навіть американська українка Квітка Цісик, яка навіть назвала свій альбом назвою цієї пісні.
Я не уявляю, що змусило Олега поставити себе в один ряд із цими історичними українськими постатями, мабуть, захотілося дописати в цей славний ряд і своє ім"я. Але точно знаю, що так в історію не входять - так в неї лише вляпуються...
Мені здалося, що ні він сам, ані його піар-агенти навіть не здогадувалися, що у цієї пісні не один, а два автори, бо назвали в своєму прес-релізі лише поета Дмитра Павличка. А як же композитор Олександр Білаш?! Автор понад 500 пісень, опер, музики до кінофільмів, Герой України, між іншим, який довгий час очолював Київське відділення Спілки Композиторів України. Так, він пішов з життя у 2003 році, але згідно закону, правонаступником всіх його творів є донька - Олеся Білаш, відома журналістка і мистецтвознавець, котра працює на Українському радіо і знана в музичних колах, як людина, яка активно опікується питаннями авторського права митців в Україні.
Але схоже, що ні Олег, ані його команда навіть не зазирнули у Вікіпедію, не звернулися до законного правонаступника цього твору з пропозицією співпраці, а просто, без дозволу, записали пісню, зняли кліп (про нього окремо, трохи пізніше) - і вкинули його в інформаційний простір.
За жахливою іронією долі саме в березні нинішнього року Україна мала би відзначити ювілейну дату - 90-ліття з Дня народження Олександра Білаша. І ось, на тобі - такий жахливий подарунок до ювілею!
Про сам кліп довго говорити не буду. За естетикою він ніби злизаний з фільму жахів Френка Міллера "Місто гріхів" - знятий в моторошному червоно-чорному стилі з інфернальними образами напівоголених татуйованих дів у ковідних масках. Одна з них, у досить зрілому віці, зі слідами приналежності до певної древньої професії, напевно і символізує ту маму, що вишила синові сорочку "червоними і чорними нитками".
Цитую цей рядок недаремно, бо у варіанті Скрипки цей "шедевр" має назву "Two colors" і виконується... англійською мовою! Саме так! Втім, чи це справді англійська мова, напевно, краще оцінять мої американські друзі. Однак, чи відчують вони в цьому творі чи побачать у відеоряді бодай якийсь натяк на Україну - категорично, ні.
Признаюся, від останніх рядків мене реально пересмикнуло - що авторка цих рядків, як і цього епатажного кліпу, взагалі знають про етнокод нації, про червоно-чорний прапор, з яким українці йшли (і продовжують нині!) іти на смерть на Сході України...
А тим часом ось так, - дуже показово і брутально - відбувається підміна цінностей для українців: замість рідного прапора морочно-сатанинський відеоряд, замість рідних символів - напівоголені діви, замість знайомих слів вірша - корявий інгліш. А композитора - в його ювілейний рік - взагалі відправили у забуття...
На закінчення скажу - таке знущання з української культури почалося не вчора, а майже тридцять років тому, коли в наш інформаціний простір прийшли чужі - зі своїми цінностями, своєю естетикою, своїм баченням майбутнього України. А корупційне чиновництво не змогло або не схотіло зупинити чи бодай взяти під контроль цей процес...
У результаті українську культуру витіснив глобальний шоу-бізнес і - на його ерзац продукції виросло ціле покоління молодих українців, які вже навіть не здатні зрозуміти, яка трагедія трапилась з українською культурою.
Культуру практично прибрали з інформаційного простору. І нікому немає діла - ні політикам, ні чиновникам, ні осліпленому й задуреному народу...
А Скрипка в будь-якому разі виграє - бо згідно законів шоу-бізнесу, навіть серйозний скандал піде йому тільки на користь. Якщо, звичайно, не підключаться фахові юристи, які переведуть справу у русло фінансових і моральних збитків.
То що, знову залишимо все, як є?
Чи почнемо щось робити?!
Анотація під відеокліпом: "«Червоне — то любов, а чорне — то журба» — легендарні рядки культової пісні Дмитра Павличка та композитора Олександра Білаша у версії Олега Скрипки зазвучали англійською Red color is for love and black one is for sorrow, набули світового масштабу та отримали несподівану візуалізацію."
Немає коментарів:
Дописати коментар