Мирослав БОЙЧУК: Озирнувшись назад, можу стверджувати, що із середняків шкільної науки, "в люди" вибилось значно більше дітлахів, ніж з відмінників.

  Вчителі та діти на шкільному подвір`ї... без гаджетів та телефонів, але з великою зацікавленістю до машини "вчорашнього дня" (як на той час) "Побєда".

    Нас тоді змалечку привчали поважати старших. Першими з ними вітатися та поступатись місцем в транспорті. Вчитель був беззаперечним авторитетом для учня, не залежно від того як близько до "корита" сидять його батьки. 
    Бути двієчником в ті часи означало мати дуже туманне майбутнє. Трієчників та четвірочників (сам з таких) це не стосувалось. Більше того. Озирнувшись назад, можу стверджувати, що із середняків шкільної науки, "в люди" вибилось значно більше дітлахів, ніж з відмінників. 
    Пояснення цього феномену одне: 1. Ми не зубрили, а вчили те, що нам було цікаво вчити. 2. Середняк-сачок одночасно вчився "крутитись" і виживати з паралельною думкою "як би то сачканути з найбезпечнішими наслідками".


З кіноархівів Студії М.Бойчука. Приблизно 1964 рік. На цих кадрах якась школа на Верховинщині.