Анатолій МАТВІЙЧУК: ПРО КРИЛА ДЛЯ ПЛАЗУНІВ АБО ALTA ALATIS PATENT!

    Планета Україна стає все менш придатною для життя. Страшенні перепади температур і спричиненні цим урагани піднімають у повітря величезні хмари отруйного пилу, яким просто неможливо дихати...

    Вибачте за метафору - але це про те, що відбувається з нами, з нашим інформаційним світом.

    Ще вчора Фейсбук і телепростір був переповнений моторошними фотками концтаборів, газових камер, єврейських погромів та інших згадок про Холокост.
Сьогодні накотилася гірка хвиля спогадів про Крути, недолюдка-більшовика Муравйова, замордованих студентів.

    Ще один інформаційний вихор пронісся над головами з приводу водія, який влаштував "руський мір" у салоні свого автобуса, і так боронив його, що висадив посеред ночі двох волонтерок, що їхали з похорону свого побратима...

    А над усім красується картинка глобального Торнадо із назвою Короновірус, який леденить серця.

    Якщо десь існують мазохісти в чистому вигляді - то це в Україні. Ми настільки призвичаїлися до негативних емоцій, що потребуємо їх у все більших дозах...

    Чи зовсім не потребуємо, а хтось вправно підвищує градус напруги на наших телеекранах і в соціальних мережах?

    Особливо болісно це відчувати, коли ти, перебуваючи деякий час поза межами України, раптом повертаєшся назад. Усе це накриває тебе, залазить у ніздрі і вуха, наповнює душу, розриває серце емоціями і сковує все твоє єство жахливою депресією. Не хочеться бачити і чути нікого, усі справви, що ще вчора здавалися важливими і невідкладними сьогодні стають байдужими і непотрібними.

    І як щось робити в цій країні і на що сподіватися, коли кожен день твоє телебачення сто разів на день повторює, що Президент твоєї країни дебіл, профан і зелена шмаркля. І це ще у межах нормативної лексики! А що нижче - навіть повторювати гидко...

    Я не виступаю тут нічиїм адвокатом, я просто констатую, що в моїй країні панує абсолютний негатив - і його активно роздувають канали, що іменують себе інформаційними.

    Але давайте скажемо правду - ніякі вони не інформаційні, бо тематичний спектр їхніх програм занадто бідний, а професійний рівень ведучих і журналістів занадто низький, щоби професійно говорити на теми культури, філософії, технології чи науки. Отож це чисто ПРОПАГАНДИСТСЬКІ канали, які ведуть інформаційну війну вистрілюючи в ефір потоки суб"єктивно поданої реальності, заради маніпулятивної зміни свідомості людей. Ні, не людей - електорату, який є зброєю в руках політиків!

    Бо все дуже просто, як говорить один із законів НЛП: людьми наляканими і емоційно збуреними значно легше керувати, оскільки їх мислення стає некритичним, а спектр сприйняття дійсності дуже звуженим.

    Найстрашніше полягає в тому, що від цієї інформаційної епідемії Цифрового Короновірусу немає порятунку. Навіть якщо ви викинете свій телевізор і виключите Інтернет, то все одно будете інфіковані в транспорті, на роботі, в місцях громадського відпочинку. Бо все це довкола нас і над нами. Це - наш політичний клімат, або як його називають езотерики і філософи - Егрегор. Це - мов невидимий скляний купол, що висить над нами. Ти забуваєш про нього будь-де - у вільній демократичній країні, - і одразу відчуваєш, ледве перетнувши рідний кордон.

    У країні, де всі сперечаються з усіма, всі ненавидять всіх - немає майбутнього, бо ніхто не думає про майбутнє. Усі зайняті минулим, бо там - страшна пожива для нашого сьогодення - кров, смерть, несправедливість, які ми імпортуємо в наше сучасне життя ніби то заради встановлення істини.

    Але провідні філософи вчать нас - немає минулого, як утім і майбутнього - актуальне тільки сьогодення, де кожна наша думка, кожне слово і кожна дія породжує наслідок. Той, хто цього не розуміє - приречений вічно обертатися в колі Сансари, повторюючи старі помилки.

    Як розірвати це порочне коло? У мене немає готових рецептів. Але інтуїтивно свідомість підказує, що єдиний спосіб перервати цей страшний ланцюг - змінити інформаційну парадигму. Не можна рятувати екологію своєї вкрай забрудненої землі самими лише гаслами. Треба кардинально зменшити кількість отруйних відходів, які щодня приймає наша екосистема.

    Тому я за те, що потрібно щось робити із нашим інформаційним простором. Я за ті жорсткі закони, що регламентують кількість отруйних викидів у вигляді брутальності, брехні, дезінформації і розпалювання ворожнечі будь-кого з будь-ким. А ще - надмірної емоційності, що збуджує негативні емоції злоби, агресивності, розбрату. Бо все це - дезінтеграція, смерть, припинення існування нашої держави.

    Наголошую що мої слова не мають ніякого відношення до наступу на Свободу Слова чи "боротьбою з фейками", поняттями якими сьогодні маніпулюють так само як і поняттям Демократії. Бо дехто розуміє Демократію, як можливість брутально лаятись на людях і плювати під ноги іншим людям. На Заході ж є популярним вислів - моя свобода закінчується там, де починається свобода іншої людини.

    Тепер щодо самого принципу Свободи Слова. Так, цю свободу повинні мати ті, кому роз"яснили, що вона собою являє. Що вона дає людині, яка працює в публічному простор не лише ПРАВА, але ОБОВ"ЯЗКИ. Тож, за право щось повідомляти світові ти мусиш заплатити зобов"язанням поширювати лише достовірні, перевірені факти, по можливості позбавлені емоцій та оціночних суджень. А тим більше відвертих образ чи загрозливих закликів на адресу будь-якої особи!

    Нагадаю, що в демократичному цивілізованому суспільстві на сторожі цих принципів стоїть Кодекс Журналістської Етики. Не буду його переповідати - скажу лише, що принципи цього Кодексу прості і зрозумілі, раджу всім знайти і поцікавитися.

    Одне можу додати - якби в Україні діяли закони журналістської етики, то в ефірі просто неможливо було б уявити існування в ролі ведучих таких персонажів як, зокрема, Кива чи Поярков, оскільки вони обидва, а до них можна додати ще цілий десяток, не уявляють собі, що ведучий телепрограми - це насамперед журналіст, який має в собі ряд професійних критеріїв. Тобто, ведучий Поярков, має бути аж ніяк не нижче Пояркова, який вчився на художника, інакше він нівелює себе як особистість в цілому. І якби всі ті політичні креатури, що пруться сьогодні в журналістику могли бачити себе збоку і об"єктивно себе оцінити - вони напевно б вжахнулися від своєї профнепривабливості.

    Але, на жаль, оскільки основними мотиваторами українського інформаційного простору є, як і раніше - несмак, гординя і жадоба, а ще повна зневага до законів етики і моралі, то наше суспільство і далі котитиметься в прірву за принципом взаємної індукції, згідно якого погане на екранах викликає в людях погане, а все загалом веде до ще гіршого.

    Отож, не нарікаймо, що українці масово полишають свою країну у пошуках більш придатного для життя соціального клімату, а ті, що лишилися, все більше схожі на зміїні клубки, що сплелися у взаємній ненависті. А плазунам, як відомо, невідома радість вільного польоту.

    Бо як свідчить фраза з латині - "Alta alatis patent", - небо для тих, хто має крила.