Мирослав Бойчук: "...я і тільки я винен в черговому геноциді українського народу..."

Недавно я прийшов до висновку, що це я особисто винен у всіх бідах українського народу. 

                                                                                                             

    Моя логіка будувалась виключно на фактах власної біографії.
    Народжений у сім"ї простих робітників (мама - санітарка, батько - сторож) я зміг добитися того, чого нині не завжди може досягнути синок чи донька якогось заможного олігарха. Хіба міг я колись передбачити, що не тільки поступлю і закінчу ВУЗ без жодної копійки в лапу, але й буду діючим телевізійником (в юності люди в ящику для мене були на рівні з Богами), що не тільки буду мати відеоапаратуру, але й буду знімати документальні фільми, які будуть визнані на міжнародних фестивалях. Що не тільки писатиму пісні, але їх співатимуть зірки української естради і вони теж перемагатимуть на Всеукраїнських конкурсах...

   Тож я дійшов до висновку, що будьяка мета, яку я ставив перед собою досягалася на всі 120 відсотків.
    А отже, я міг поставити собі за мету стати президентом, чи, принаймні, міністром України, щоб своїм розумом і умінням вивести нашу державу в перші ряди потужних країн світу і добитися цього. Я ж навіть не спробував цього зробити.
    Озираючись назад і вникнувши в суть діяльності та компетентності політиків вищого ешелону влади, тих "особистостей" які керують країною, даю голову навідруб - я б з цим завданням справився достойно і таки вписав би своє ім"я в історію України як людина, яка вивела її із пекла в Рай....
   Я такої мети собі не поставив, тож закономірно, що я її і не досяг. А якщо я не зробив того, що міг зробити,- то я і тільки я винен в тому дебілізмі, в якому живу сам і в який втягнено мій боголюбивий, роботящий, розумний народ. Це через мене у нас економіка зійшла на НУЛЬ. Це через мене "повна задниця" в освіті, культурі, медицині, комунальній сфері, правозахисті, армії, будівництві, спорті, банковій справі, пенсійному забезпеченні, охороні природніх ресурсів, міжнародній політиці,.. одним словом в усьому.

    Геноцид нації продовжується. Під гаслами наших керівників народ старіє (бо молодь і розум країни виїжджає закордон) та здихає ( бо неможе звести кінці з кінцями). І це на фоні того, що закликателі "потерпіть, бо у нас війна", гребуть мільярди і вже давно "тримають ніс" (якщо шо) разом із своїми родинами в напрямку "за бугор".
Прости мене, мій злиденний Народе, що я не дав тобі шансу (принаймні покищо) називатись незалежним і багатим не на папері і у виступах прикоритних злодіїв, а в реальному житті. Вибачте мені, добрі люди, що довів вас до повного зубожіння без можливості почути українську пісню, прочитати українську книжку, побачити українське кіно чи телеперадачу (не сприймайте ці думки в буквальному розумінні - пишу про це узагальнено). Не суди мене, мій трудолюбивий Народе за те, що поки що, ти не маєш хоч якогось просвітку у побудові свого світлого майбутнього... Нажаль, як то кажуть, мій поїзд вже пішов. Бо догнати упущене, практично, неможливо: нема відповідних фінансів, тай роки вже не ті, щоб починати політичну діяльність практично з нуля.
    От і виходить, що я і тільки я винен в черговому геноциді українського народу... Простіть мене за це, якщо зможете...