Богдан Томенчук: "...це - твоя війна і твоїх колег... За душі..."

    Я, звичайно, знав, що можу помилятися...Але щоб аж настільки! Після Чернівців навіть "робочі" з відповідними позначеннями збірки повіддавав бажаючим... Бо ж кому воно треба, це таке менестрельство дуже дорослого поета... Війна...Тарифи...

  Не життя, а виживання і народу, і покоління... Я не "всепропальщик" однозначно, але...Однак на будь-котре "але" є своє контр-але...І це "але" телефонує і нагадує, що вже майже рік ми переносимо творчий вечір у вашій рідній Коломиї...

    І ти майже червонієш, бо воно таки так... Гарячково шукаєш залишки книжок, робиш позначення,

закладки, знаючи, що насправді все переінакшиться "в процесі" і... їдеш...І коли в переповненому залі немало старшокласників, а ти читаєш про війну як ти її сприймаєш і ні ти, ні зал не соромитесь сліз, і ти читаєш про жінку у всіх її іпостасях...І тиша аж дзвенить своєю внутрішньою красою і жодного хлопчачого хі-хі,такі красиві жіночі й дівочі зітхання, ти переконуєшся , що справді помилявся, що нічого згортати не треба... Що це - твоя війна і твоїх колег... За душі... Наші і нашого народу... А вкінці якось із якоїсь несподіванки виходять волонтерки, з Коломиї і далеченької Надвірної, і ти просто передаровуєш подаровані тобі квіти...Ну яке може після цього бути "досить, нехай тепер інші"?

    Ага, а ще коли дівчатка-старшокласниці "нависають": "Нам би "Жінку з одного вірша", хоч один примірник на всіх". А в тебе ж нема жодного, і купка дотиражованих попередніх книжок тане на очах, а ти, роздаючи автографи, витрясаєш з "робочого" примірника закладки і віддаєш майбутнім жінкам із чиїхось віршів передостанній свій примірник - ну про яке годі може йтися... Дякую, Ярославо Ткачук, Галю Волощук, Іване Арсеничу із Вашими музИками, Іване Саєвичу, Романе Марціновський,брате Василю і все золоте коломийське товариство за все видиме і невидиме...

P.S.Зосталися практично тільки "робочі" примірники "збірок". Хіба додруковувати?

Galia Voloshchuk з Богданом Томенчуком в Національний музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття.

Вічна музика вітру. Втома струджених жил.
І могили - як митри, де не треба могил...
І зірки - як полова серед зерен світів.
Залишається Слово. Чи ти перехотів?
"Ранкове місто пізніх ліхтарів" та "Жінка
з одного вірша" в Національному музеї Покуття та Гуцульщини міста Коломиї!
Шановний та дорогий Богдане Михайловичу,
дякую за чуття та відчування!